Розділ 2

Спустилась  вниз, мене вже чекали. Олег відкрив мені дверцята своєї машини. 

- Привіт, Оленко! Давно не бачились.

-Привіт! - я сіла в авто,  - привіт Кет!

- Хелоу, пропажа, - засміялась подруга.

-  Готова? - Олег сів за руль, - ну що, помчали? Марк чекає в клубі.

Я напружилась. Цілу дорогу Катя з Олегом тріщали, щось розпитували, сміялись. А мені страшно стало. Можливо я не сподобаюсь його брату, можливо йому подобаються стрункі, а не такі як я. При своєму зрості 165 см я важила вже цілих 65 кг. Мені було ніяково. І не хотілось підводити подругу.

Нарешті ми зупинились. Я глибоко вдихнула та вчепилась в руку Каті, наче це був рятівний круг. Ми пройшли повз охоронців, заплатили за вхід. Нарешті зайшли до клубу. Музика гучно грала, людей було повно. Хтось пив, хтось танцював, а мені хотілось втекти звідси. Катя та Олег потягнули мене вгору.Марк замовив столик і чекав на нас. 

Піднявшись наверх, я мовчки розглядала все навколо. Ось Олег вже комусь махає. Ми підійшли до столика. Моє серце пішло в п’яти. Хай йому грець! Це був він, той йолоп з автобуса.

- Привіт, Марк! Хочу познайомити тебе з своєю найкращою подругою. Знайомся, це Оленка. Вона в нас трохи сором’язлива, тож не лякай її, - засміялась Катя, а мені хотілось її придушити. Шкода вона не знає вранішньої історії.

Вечір тягнувся для мене надто довго. Їм було весело, Олег, Катя та Марк веселились, про щось розмовляли. А я сиділа мовчки пила коктейль і нишком поглядала на Марка. А він був симпатичний. Високий брюнет, широкі плечі, зухвала посмішка. Був одягнений в чорну сорочку та сині джинси. Ну прям як Деймон з "Щоденників вампіра". Я аж посміхнулась від такого порівняння. Можна було в такого і закохатися, але від його ігнору було зрозуміло, що такі як я його не цікавлять.

Заграла повільна музика. Олег, взявши Катю за талію, пішли танцювати. Я ж сиділа, втупившись в свій коктейль. Піднявши очі побачила, що Марк нахабно мене розглядає. Мої щоки спалахнули і я відвернулась. Краєм ока побачила, що він встав і підійшов близько до мене.

- В тебе є запальничка? Може покуримо? - нахабно посміхаючись, дивиться на мене.

- Я не палю, вибач. Мені потрібно відійти, - я повільно встала і почала пробиратись до виходу. Раптом хтось схопив мене за талію. 

- Красуне, потанцюймо?

- Я не танцюю! - намагаюсь вирватись, та незнайомець міцно притискає мене до себе.

- Чому? То може усамітнимось? -  і тягне мене в якийсь темний закуток. Зібравши всі свої сили, вириваюсь та біжу до виходу. Вибігаю на вулицю та ховаюсь за тачкою Олега. Гарячково шукаю в сумочці телефон та набираю Катю. Йдуть гудки. Вона не відповідає. От біда. Раптом хтось хапає мене за шию. Телефон падає. І розбивається.

- Ах ти погань! - він тягне мене в провулок, я починаю кричати та вириватись. Та цей придурок великий та п’яний і я нічого не можу зробити. Він підняв мої руки над головою, тримаючи їх однією рукою і впився своїми гидкими губами в мій рот. Його друга рука схопила мене боляче за сідницю і з усієї сили притискала до себе. Від розпачу я заплакала.

Раптом цей тип похитнувся, його хватка ослабла і він впав. За його спиною стояв Марк. Він відкинув палицю, яку стискав в руці, а я кинулась бігти.

- Стій! Олено, стій! - Марк швидко мене наздогнав, а мене вже накривала істерика. Він притис мене до себе, а я вже так ревіла, що аж було все одно хто мене врятував. Незабаром до нас прибігли Олег з Катрусею. Марк все їм розповів, а я не могла ніяк заспокоїтись. Наче в якомусь маренні мене кудись везли. Мені вже було все одно, аби подалі звідти. Трохи заспокоївшись побачила, що ми їдемо в інший бік.

- Куди це ми? - хрипким голосом запитала.

-  До нас, - відповів Олег. - Навіщо твоїй мамі бачити тебе в такому стані? Напиши, що будеш в Каті.

- Дійсно, так буде краще, - пробурмотіла я, та міцніше притулилась до Марка. Він сидів поруч і обіймав мене. Біля нього мені вже не було страшно.

Ми приїхали в квартиру Олега. Пощастило йому, що в свої 27 він вже мав своє житло. Він був успішним айтішником, тому ні в чому себе не обмежував. Сьогодні я була тут вперше, тому розглядала все навколо. Це була велика трикімнатна квартира, з панорамними вікнами та сучасним дизайном. Та було видно, що його стиль це мінімалізм. 

Ми зайшли на кухню. Катя метушилась, зварила нам всім кави, щось безупину говорила. В мене від випитого алкоголю та адреналіну почала боліти голова.

- Катя, мені б вмитись!

- Так, так, звісно! - Катя взяла мене під руку та завела до ванної. Я відкрила холодну воду, змила з себе всю косметику. Губи неприємно боліли. Я знов розплакалась. Катя мене обійняла.

- Не плач! Все добре, все буде добре! - вона гладила мене по спині і я невдовзі заспокоїлась. - Ходімо? Я ще раз вмилась і поглянула на себе в дзеркало. Заплакана, з червоними очима та спухлими губами. От кому я така треба? З невеселими думками повернулись до кухні.

 Хлопці сиділи пили каву, коли ми зайшли, вони замовкли. Вже не дивлячись на манери я гепнулась на стільчик. Опустила голову. І що цей Марк про мене тепер думає? Який жах. Катя сіла поряд. Мені стало соромно. Я підняла голову і винувато подивилась на Марка.

- Вибач! Мені прикро, що я вам все зіпсувала.

-Ти що? Навіть не смій вибачатись. Пощастило тому придурку, що ми поліцію не викликали. А ти навіть не думай звинувачувати себе, зрозуміла?-  Олег дивився мені в очі. 

- Олено, ти ні в чому не винна.Він правий! -  озвався Марк. - Добре що я спостерігав за тобою. І коли побачив це все, не міг не втрутитись.

- Дякую тобі! І ще... Пробач за ранок, - тихо прошепотіла я.

- Що? А що було вранці? - в очах Каті вже читалась цікавість.

- Це неприємна історія, - я вперше посміхнулась, -   комусь не сподобалась моя торба. 

- Еге ж, цікаве в нас вийшло знайомство! 

Ще години дві ми просто розмовляли. Напруження спало. Я розслабилась. Ми пили каву та сміялись з різних історій. А о п’ятій ранку розійшлись по кімнатам. Лежачи біля Каті, повернулась до неї і сказала: - Дякую! Марк чудовий хлопець, але навряд чи я його зацікавила.