Глава 8

                                                  Глава восьма

• Професоре , - сказала Розмейгер. - а що це можуть бути за метафоричні речі , які пов’язані з цим замком ?
• Взагалі-то , я не можу згадати , про що стара розповідала , доки не побачу це власними очима .

    Студенти з професорами разом стояли напроти замку , а з одного віконця за ними вже слідкував привид , чекаючи , що хтось зараз зайде в замок .

Дивіться , а що це приклеєно на дереві ? Якась об’ява ? - побачив Хельгер , та вони підійшли до дерева . В об'яві було написано :

• “ Зникла дівчинка , років п’ять , темно-коричневе волосся , карі очі , ріст 1,30 . “ .
• Авжеж , - сказав Омар . - я бачив це в новинах , дівчинка маленька пішла гуляти , сама , а потім зникла . Хтось бачив , що вона увійшла в цей замок , а потім зникла .
• Омаре , стривай . - раптово перебив його Майкл . - А що свісає з даху ? Щось чорне .

   Майклу не показалось , це справді було те , що вони побачили , що втратив один військовий рівно сто років назад .

• Щось погано видно , ця річ дуже високо вісить . - сказав Маркус .
• Обережно , на нас летить “капелюшок НЛО” . - сказав з жартом Чарлі . - Ого , обережно , капелюх наче хоче нас атакувати.

    Але капелюх все ж таки змінив траєкторію , його вітром унесло далеко в невідомий  всім пункт . Але цей капелюх не випадково до них прилетів , усі ці зайві на перший погляд речі мали попередження , що до замку заходити заборонено , бо можна стати жертвою привида . Дівчинку вже ніколи не знайдуть , капелюх режисера унесло вітром , а шолом військового вже ось сто років вісить сам по собі . Хто знає , що трапиться з Хельгером та з усіма його колегами , коли вони дізнаються , що цей замок вже давно належить злому привиду , буде вже пізно. Вони усі припинили думати про ці троє речей та нарешті підійшли до замку. Хельгер пішов попереду , перед ним знаходилися дерев'яні ворота , можно було подумати , що у них немає ключа від них . Хельгер ще не встиг доторкнутися до воріт , як Майкл закричав : “Ой.”.

• Що сталося , Майкле ? - запитав Хельгер .
• Щойно біля замку сорока пролетіла .
• Боже , чого ти нас так налякав через цю сороку ? - запитав Чарлі .
• Та вона так раптово пролетіла , бо я почав боятися цього прокляття .
• Та заспокойся . - почав його заспокоювати Хельгер . - Це лише легенда .

    Хельгер набрався сміливості та з усією силою відкрив ворота . Перед студентами на цей раз відкрився шлях , який привів їх в дуже темні коридори , де нічого не було видно . А якби можно було увімкнути світло , а коридори повністю порожні .