Глава 3

                                                      Глава третя

• О , здоров , друзяки . - сказав Хельгер .
• О , привіт , Хельгере . - усі вони хором відповіли .
• Ну як справи ? Готові до уроку ? Пам'ятайте, ми сьогодні створитемо бюст .
• Так , авжеж . - сказав Чарлі . - Ми як раз чекаємо містера Мак Кровлена .
• , що чув . Не зрозумів, чи що ?
• Як же ви мене бісете ще зі знайомства на вступних Звісно , він обіцяв нас повести в іншу аудиторію , показати бюсти , які робили студенти у минулому році . - сказав Маркус.
• Ну а ви , Омаре , Майкле , як ?
• Теж готові . - сказав Омар . - Я ось думаю , чий бюст зробити .
• Ну я , наприклад , мрію зробити бюст Моцарта , мого найулюбленішого композитора ще зі школи .
• А якщо зробити бюст того самого Дейві Джонса із “Піратів Карибського моря” ? - порадив Майкл .
• Ти про це страшне чудовисько з щупальцями на обличчі ? - згадав про нього Хельгер . - Я сьогодні два квартали біг пішки до вас ?
• Ого , в що сталося ? - запитав Чарлі .
• Та сьогодні якесь чудовисько зробило аварію на дорозі , усе перекрито , рух транспорту зупинили . Один із водіїв , якого звинуватили у ДТП , намагався довести , що бачив привида , напевно з ранку не тверезий був . А ще я довго чекав свого трамваю і , здається , побачив якесь ніби око на фоні місяця , або це мені просто показалося .
• А може це був я , той самий привид із паралельного світу ? - поліз до них однокурсник Робі Стренджер .
• Ох . Що ти хочеш , Робі ? - не радий був бачити його Хельгер .
• Та я ось почув вашу розмову та думаю , де ж той привід ?
• Чуєш , це не він позаду тебе ? - почав сміятися над ним Хельгер . - Зараз він твоє тіло перетворить на той самий бюст , який ми із тебе сьогодні зробимо .
• Чуєш , може краще візьмеш свої слова назад ? Що ти таке верзеш ?
• іспитах .
• Та заспокойся вже, це жарти , Роб . - намагався припинити   Хельгер цю сварку .
•   А ось і нарешті до них прийшов професор Бартоломей МакКровлен. Він був завідуючим кафедри скульптури . Хельгер з ним одразу знайшов спільну мову , коли ще поступав в академію . МакКровлен був старим чоловіком , але його досвід зі скульптурного цеху вже давно накопився . Він викладав у цій академії вже сорок років , і за ці всі роки Хельгер був для нього одним із найкращих учнів . Він привів

• до своїх студентів їхню викладачку за спеціальністю “Живопис та графіка” . Звали цю професорку Міс Шарлотта Розмейгер . І урок у студентів почався.

• Так , ну що ж . - сказав МакКровлен . - Доброго ранку , студенти . Доброго ранку, Хельгере . Ми з міс Розмейгер ради, що ви всі зібрались . Перед тим як ми зайдемо в вашу нову аудиторію , ми б хотіли вас в першу чергу відвести до того кабінету , де у вас буде новий предмет “Історія мистецтва”.
• Тому ходімо . - сказала міс Розмейгер .

•    Вони увійшли в академію , то саме крило , де вони завжди ідуть до аудиторії скульптури , а з іншого боку - живопис , Хельгеру та решті вже давно було звичкою , ходити в цьому напрямку , підніматися по сходах та братися за творчу справу . Але на цей раз студенти пішли одразу в інший бік , який розділився на два напрямки : факультет дизайну та факультет мистецтвознавства. Хельгер обожнював усе , що стосується творчій діяльності , він міг поєднувати скульптуру та живопис разом з історією мистецтв . Студенти зайшли у кабінет , де МакКровлен познайомив їх з новим викладачем .

• Отже , - сказав МакКровлен. - познайомтесь , це ваш новий викладач за історією мистецтва професор Філіп Дальрау .
• Доброго ранку , студенти . - сказав Дальрау. - Доброго ранку, професор МакКровлен, професорка Розмейгер . Я радий вас бачити на нашій першій бесіді. Як ви вже знаєте з наступного тижня для вас з’явиться новий предмет - “Історія”. Але я вирішив вперше за двадцять років викладання в академії зробити невелички зміни .

•    Але студенти були в захваті від цього . Професор Дальрау був випускником Кембриджського університету , він вчився там п’ять років , далі зробив докторську дисертацію, далі почав там викладати історію , минуло десять років , і зараз він став професором у Лондонській академії .

  Хельгер та інші , - сказав професор Дальрау . - у мене є особлива для вас новина . Звичайно наші студенти проводять практику у різних частинах та пунктах Британської столиці . Вони проводять будь-які для себе пленери біля Tower bridge, Buckingham palace і навіть Big Ben і London eye . Інші ходять на екскурсії у різні лондонські музеї мистецтв , де , наприклад , знаходяться одна з версії “Соняшників” Ван Гога та друге
• полотно Леонардо да Вінчі із циклу “Мадонна в скелях” . Але з цього року вам пощастило - ректор академії разом з комітетом домовився , що тепер куратори зможуть брати студентів за межі Лондону , у будь-які живописні міста . Уявіть , якщо наші студенти потраплять до музею Прадо , або у сусідній з ним музей Тіссена-Борнемісси , я вже мовчу про Лувр Парижа та Рейксмузей Амстердама . Тому ось що ми вирішили - наступного тижня Хельгер , Чарлі , Омар , Маркус і Майкл разом зі мною та з вами , МакКровлен і Розмейгер , відправляються на першу екскурсію в інше місто Англії .
• Вау , здається , буде круто . - зрадів Хельгер .
• Але що це за таке місто ? - запитав Чарлі .
• А далеко воно від Лондону ? - запитав Маркус .
• Ого, ви навіть не повірите , куда нас відведіть . - відповів професор Дальрау . - У наступну п’ятницю ми їдемо в живописне містечко Гілфорд . Це невелике містечко , сорок п’ять хвилин їхати від Лондону . А родзинкою цього міста вважається дуже старий середньовічний замок , якому вже приблизно дев’ятсот років . Нещодавно вчені та науковці підтвердили , що цей замок належав одному найкрасивішому принцу на ім’я Томас Гарноволосий, до якого будь-яка дівчина була у захваті . Але люди кажуть , що цей замок чарівний і в нього зайти всередину - це гріх , бо він накопив в собі якесь ніби закляття . Але це напевно легенда . Тому чекаю вас усіх у наступну п’ятницю , а зараз моя бесіда з вами закінчена .