Розділ 35

  Кілька годин потому почалась урочиста церемонія передачі корони. Жалоба по королеві Фредеріці закінчилася. Придворні встигли перевдягтися і тепер скупчилися у тронній залі. Король-консорт Гастон займав одне з двох високих крісел під пурпуровим балдахіном – те, що було менше за розміром і призначалося для нього, як для чоловіка правлячої королеви. Основний трон був вільним.

  Перед троном, на круглому столику, знаходилась корона Лірії. Золотий обідок складався з тринадцяти переплетених троянд. Зубці корони мали вигляд трояндового листя. Поверх пурпурової шапочки, підбитої хутром горностая, простягнулися золоті стебельця, числом – тринадцять. Вони сходилися зверху, і у місці сходження корона була увінчана великим рубіном, який виростав з розсипу блискучих діамантів. Діамантами, рубінами та смарагдами також були щедро усипані золоті троянди, а тому корона сліпила очі блиском дорогоцінних камінців.

  Розчинилися двері, герольди заграли в труби, і у тронну залу вступив принц Бертран. Придворні розступилися, залишаючи вільним прохід від дверей до трона.

  Бертран змінив жалобу на пурпуровий одяг і білий плащ, підбитий червоним шовком. Його темно-руде волосся було чисто помите і майстерно вкладене навколо обличчя м’якими кучерями. Леонор прислала братові перед церемонією одну зі своїх наймайстерніших покоївок. Сама Леонор сиділа на оксамитовому табуреті ліворуч від трона, а поруч із нею, з дозволу короля Гастона, став граф Умберто де Паломар. То був знак для двору: скоро відбудеться ще одне весілля. Праворуч від трона стояли два крісла, на яких сиділи Андер та Віоланта.

  Бертран повільно, карбуючи кожний крок, йшов до трона. Придворні низько вклонялися по мірі того, як він проходив повз них. Довгий білий плащ тягнувся за ним по кам’яній підлозі, не забруднюючись. Бо підлога була така чиста, що аж блищала. Бертран хвилювався, але тримався з гідністю. Підборіддя гордовито підняте, очі дивляться на трон.

   «Це – найважливіша мить у моєму житті. Я назавжди запам’ятаю її!» – піднесено думав він.

  За високими вікнами вечоріло. Небо ще не почорніло, а набуло гарного темно-синього відтінку і підсвічувалося смолоскипами. У тронній залі палало водночас дві тисячі свічок і солодко пахло трояндами та свіжими сосновими дровами з каміну.

  Бертран зупинився перед троном. Батько підвівся з крісла. Їхні погляди зустрілися.

  - Жрець Горовит, зачитайте, будь-ласка, заповіт королеви Фредеріки, -- наказав король Гастон.

  Горовит піднявся зі складного стільця, який йому поставили перед троном з поваги до його високого стану. Помічники підтримували його під лікті. Костровит розвернув сувій з заповітом і підніс до очей Верховного жерця. Він знав, що там написано, бо сам записував розпорядження покійної королеви. Але те, що відбулося надалі, здивувало і його. 

  - «Королем Лірії після моєї смерті стане мій син, принц Бертран, за згоди мого коханого чоловіка, короля Гастона, за яким залишиться цей титул навіть після моєї смерті», – урочисто прочитав жрець Горовит.

  Запанувала тиша. Бертран стояв наввитяжку. Зараз корона Лірії опуститься на його причесану та напахчену трояндовою водою голову...

  - Усі чули? – голос короля Гастона розірвав тишу. – Принц Бертран стане королем лише за згоди короля Гастона. Така остання воля покійної королеви. А я цю згоду не даю!

  Наче грім пролунав у тронній залі і ошелешив усіх. Придворні здивовано зашепотілися. Ніхто не розумів, що відбувається.

  - Батьку!.. – принц Бертран приклав руку до грудей. – Що це означає?!

  - А те, що королем відтепер буду я.

  - Але ж моє право...

  - Твоє право у тебе ніхто не відбирає, Бертране. Ти продовжуєш бути спадкоємцем корони.

  - Корона Лірії належала моїй матері. І після її смерті переходить до мене...

  - А що ти думав, Бертране? – Гастон загрозливо примружив очі. – Що ти станеш королем, а я перетворюся на твого васала?! Досить з мене. Я й так занадто довго був васалом при Фредеріці. Тепер настав мій час. Не забувай, Бертране, що ти – мій син, і повинен підкорятися батьківській волі.

  Бертран напружено мовчав. Його охопив відчай. Розгубленим поглядом він обвів  придворних лицарів. Вони мовчали. Ніхто не подав голос у захист Бертранових прав. Влада була цілком і повністю в руках короля Гастона.

  - Схили коліна перед твоїм батьком, королем і володарем! – твердим голосом наказав Гастон.

Бертран повагався, але став на коліна і похилив голову.

  Гастон задоволено посміхнувся. Все виходило так, як він мріяв безсонними ночами, проведеними у холодному ліжку Фредеріки. Він – король! Не якийсь там жалюгідний консорт, якому кинули титул, як кістку – собаці, а на шиї залишили золотий ошийник. Ні! Відтепер він – справжній володар!

Гастон підійшов до столика, на якому лежала бажана корона. Три кроки. Але щоб зробити ці три кроки, йому знадобилося двадцять років життя.

  - Я – король! – з цими словами Гастон Алагонський урочисто надягнув собі на голову корону Лірії.

Кінець першої книги.

Мої шановні читачі, це – кінець першої книги. Але сама історія, захоплююча та різноманітна, ще не скінчилася. На моїй сторінці вже почалося викладання другої книги, яка має назву «Чужа корона» і присвячена боротьбі за владу між принцем Бертраном і королем Гастоном.