Розділ 29

  Королева не померла. Поранення виявилося не таким важким, як здавалося спочатку. Хоча Фредеріка втратила багато крові. Лікар сказав, що меч графа Феліціана пройшов лише на волосину від печінки.

  Вся столиця молилася за здоров’я королеви. У храмах приносилися жертви. Закривавлений меч, який ледве не став знаряддям вбивства, виставили на площі, щоб кожен міг подивитися на нього і вжахнутись.

  Дні тягнулися повільно. А ночі – ще повільніше. У всякому разі, так здавалося Віоланті. Вдень вона тинялася по замку у своєму новому і розкішному вбранні королеви Веридіани: сукні, гаптовані золотими нитками і підбиті горностаєвим сукном, біле покривало, що ховало волосся, і корона поверх покривала. А вночі до неї приходив король Андер. Він роздягався за допомогою прислуги. І, у довгій, до п’ят сорочці, вкладався поруч із дружиною.

  І нічого не траплялося. Вони просто лежали поруч і мовчки дивилися у стелю. Кожен думав про своє. Віоланта згадувала лицаря Трістана. Перебирала у пам’яті деталі минулих зустрічей і мріяла про нову. А Андер не знав, як підступити до дружини після ганебної шлюбної ночі. Якби вона хоча б подала знак!.. Повернулася до нього, відкрила обійми... Але Віоланта була холодною і неприступною. І це лякало юного короля, який з дитинства звик до підлабузництва та поклоніння.

  Андер вирішив, що у рідному королівстві йому буде легше стати справжнім чоловіком Віоланти. Там вона стане чужою та беззахисною, як тут, у Лірії, чужим і беззахисним був він.

  - Коли ми, нарешті, поїдемо до Веридіани? – запитав він одного разу у ліжку, відриваючи Віоланту від солодких мрій. – Через хворобу вашої матері ми були змушені затриматися ще на кілька днів. Але вже час їхати. Я не маю права занедбувати власне королівство.

Віоланта повернула до нього крижане обличчя і відповіла: 

  - Ми поїдемо, коли моїй матері стане краще. Я не можу покинути її у такому стані.

  - А якщо вона помре? – необережно бовкнув Андер.

  - Я не думаю про це. Моя мати не може померти. Давайте краще спати, – і вона відвернулася, підклавши під щоку складені долоні.

  Андер кілька разів поривався обняти її за спину, але так і не наважився. Відвернувся і теж заснув, стискаючи від злості кулаки.

  А тим часом король Гастон вигадав для графа Феліціана та його дітей жорстоку кару.

  Настав осінній день, коли небо ще було по-літньому блакитним, але дерева, що росли за містом, пожовтішали, а повітря стало прохолодним. Дзвін на замковій вежі пробив одинадцяту ранку. Гримнули гармати. Це був знак, щоб усі добрі люди міста Монтьєль зібралися на Королівській площі.

  Площа заповнилась за лічені хвилини. Міщани вже знали, що трапилось у замку, і ні за які гроші не пропустили б таку подію.

  Ще один гарматний постріл – і замкова брама повільно розчинилася. Під барабанний дріб марширували солдати, з кожним кроком високо задираючи ноги. Одна штанина – синя, друга – пурпурова. Поверх червоних пурпуенів – сталевий панцир, що захищає груди. На поясах – мечі, у руках – алебарди, на голові – шоломи, увінчані червоними пір’ями. І кожен з них вважав за честь служити короні.

  Солдати несли на плечах чотири труни, обиті чорним сукном. Чотири труни, наче чорні човни без вітрил, пливли над людським морем, і усі погляди були звернені на них.

  Домовини виставили на високому помості, який звели навмисно для цієї події. Їх поставили горизонтально, притуливши до стіни. І усім стало видно, хто лежить у домовині: граф Феліціан, його сини Адріан та Максиміліан, і донька Мерін. Вони були зв’язані грубими мотузками, з помітними ознаками катувань, але живі. То було особливе знущання – ще живими покласти у труну засуджених на смерть.

  Невидячими очима засуджені дивилися кудись вдалечінь, поверх натовпу, що зібрався, щоб подивитися на їхню смерть. І у тих широко розплющених очах стигнув жах. А глашатай тим часом розгорнув сувій і урочисто читав про злочин, вчинений ними, та про кару, що на них чекала.    

  - Панна Мерін де Метц, найпідлішим та найбезсоромнішим чином спокусила принца Бертрана, сина та спадкоємця Її величності королеви Фредеріки. І зробила вона це через безчесне бажання змусити принца одружитися з нею проти своє волі. Таким чином родина де Метс воліла захопити корону Лірії, що являється найбільшим злочином проти правлячої династії!

  Натовп загудів і заворушився. Люди обмінювалися думками. Деякі жінки голосно обурювалися:

  - То ж треба!  Прикидалася такою невинною овечкою, а виявилася підступною змією!

І у Мерін полетіли гнилі яблука.

  Великі корзини з гнилими яблуками принесли з замка і розставили у різних кутках площі ще до початку екзекуції.

  - Коли ж цей підлий план не вдався, то вищезгадана Мерін, бажаючи помститися, підмовила свого батька, графа Феліціана де Метс, та братів Адріана і Максиміліана, напасти на королівську родину. Вони виробили план, як вбити королеву Фредеріку, короля Гастона, принца Бертрана та обох принцес. Але хоробрі королівські солдати запобігли їхнім намірам. Злочинці тільки встигли поранити Її величність королеву Фредеріку...

Тепер гнилі яблука полетіли у Феліціана та його синів.

  - Її величність королева, відома своїм милосердям, хотіла пробачити злочинців і відпустити їх. Але король-консорт Гастон наполіг на тому, щоб перемогла справедливість...