Розділ 28

  Король Андер Могутній та його молода королева Віоланта мали відбути до свого королівства. На честь від'їзду королева Фредеріка та її консорт давали у замку Монтьєль прощальний обід.

  Обід йшов своїм чином. Гості розсілися кожен на зазначеному саме для нього місці. Гарно вбрані пажі – хлопчики зі шляхетних родин – розносили наїдки. Музики грали на балкончику.

  Зненацька двері розчинилися і у залу увійшов граф Феліціан у оточенні обох синів. За графом бігли охоронці, виправдовуючись перед королевою:

  - Ваша величносте, ми не змогли його спинити!

Королева Фредеріка підвела долоню:

  - Нічого страшного. Проходьте, графе. Хоч ми і не надіслали вам запрошення, знаючи, що ви живете самітником, але ви можете приєднатися до нашого свята.

  Троє лицарів, сивіючий довгобородий батько та двоє молодих білявих та рожевощоких чоловіків з короткими борідками, підійшли до королівського столу. Стіл, покритий пурпуровою скатертиною, стояв на узвишші. Посередині – чотири високих крісла з різьбленими спинками та позолоченими підлокотниками у вигляді левових голів. Для коронованих осіб: Фредеріки і Гастона, та для Андера і Віоланти. Інші члени королівської родини та близькі люди займали крісла менші за розміром, але теж прикрашені позолотою.

  Граф Феліціан пошукав поглядом принца Бертрана. Той сидів поруч із батьком і з байдужим виглядом гриз качине крильце. Начебто його не стосувався візит батька Мерін.  

  - Графе, що з вами? Ви не привітаєте мою доньку, віднині – королеву Веридіани? – натякнула королева Фредеріка.

  - Мені не до вітань, Ваша величносте, – глухо промовив Феліціан.

  - Щось трапилось, графе? – подав голос король Гастон.

  - Так. І дуже страшне.

  - Що ж саме, графе? Поділіться з нами своєю бідою. 

  - Мою доньку, нещасну сироту, чисте та невинне створіння, образили у королівському замку.

  - Як образили, графе? – запитала королева Фредеріка. – Наскільки мені відомо, панна Мерін була не просто фрейліною, а й подругою моїх доньок.

  - На погане обернулася та дружба! – вигукнув граф Феліціан.

  Королева Фредеріка вражено зойкнула і перезирнулася з доньками. Віоланта теж була здивована. Зате Леонор почала про щось здогадуватись і відвела очі у сторону. 

  - Обережно, графе, – знову озвався король Гастон. – Зважуйте свої слова. Ви говорите про королівську родину. Поясніть, що ви маєте на увазі.

  - Моїй Мерін закрутив голову один несерйозний молодий чоловік. Наобіцяв їй золоті гори і вічне кохання. Вона необачно повірила йому. А він скористався нею, а потім покинув.

  - Ну, таке часто трапяється з дівчатами, – втрутився граф Умберто, який сидів поруч із принцесою Леонор і чекав, коли, нарешті, король Гастон оголосить про їхнє весілля, як і обіцяв. – Не треба вірити у клятви чоловіків. Як то кажуть у моїх краях: обіцяти – не означає дати.

  Королева Фредеріка метнула на Умберто нищівний погляд і усміхнулася графові Феліціану: 

  - Шкода, що з вашою донькою трапилась така біда. Але все ще можна виправити. Панна Мерін була відома при дворі гідною поведінкою і веселим характером. Я впевнена, що вона помилилася з кохання. А кохання – то таке високе почуття, що закоханим можна вибачити такі помилки. Скажіть, хто той чоловік, який звів її з чесної дороги, і я прикладу усіх зусиль, щоб влаштувати їхній шлюб.

  Усі замовкли. Навіть музики на балкончику перестали награвати. Гості зацікавлено повитягували шиї, щоб не пропустити жодного слова.

  Граф Феліціан зробив паузу. І у надзвичайній тиші пролунало:

  - Це принц Бертран!

  Здійнявся гомін. Бертран підскочив з місця. Королева Фредеріка жалібно вигукнула:

  - Цього не може бути! Я не вірю!

  - Даремно, Ваша величність. Тільки подивіться на принца, і ви зрозумієте, що сказане мною – правда.

  Бертран стояв, важко дихаючи і стискаючи кулаки. Його обличчя вкрилося червоними  плямами.

  - Це правда, синку? – прошепотіла королева.

  - Я не давав Мерін ніяких обіцянок, – відповів Бертран. – Вона сама не надто й опиралася. А я... Я ж чоловік! А якой чоловік відмовиться від того, що само пливе у руки?

Граф Феліціан мовчки вислухав принца, але звернувся до королеви Фредеріки:  

  - Ваша величносте, то як? Виконаєте обіцяне? Змусите принца одружитися з моєю донькою?

  - Я не знаю що робити, – Фредеріка прохально подивилася на Гастона. – Вирішуй ти. Ти ж батько.

  Король-консорт підвівся з різьбленого крісла. Тепер усі погляди звернулися до нього.

  - Шкода, що з вашою донькою трапилась біда, – повільно, роздумуючи над кожним словом, заговорив він. – Але ви повинні розуміти, що не все так просто. Ви повинні були краще дивитися за нею. Вчити, щоб вона не піддавалася спокусі. Майбутній король не може одружитися зі збезчещеною жінкою.

  - Навіть якщо він сам збезчестив її?! – сіпнувся граф Феліціан. Сини ледве втримали його. – А тепер Мерін народить дитину. Дитину, у жилах якої тектиме королівська кров.