Розділ 24

  Весільний обід почався пізніше, ніж звичайно. Зате він мав продовжитись до вечора.

  То був не просто обід, а справжнє свято. Гості куштували вишукані страви під спів менестрелів. Потім між столами робили свої стрибки жонглери, вдягнені у яскравий одяг, пошитий з різноманітних клаптів. Показували жінку-змію, яка вигиналася так, що у глядачів паморочилось у голові, а принц Бертран голосно прошепотів:

  - Ви тільки подивіться, що вона витворяє! У неї голова опинилася під дупою. Ото б я з нею переспав!

  Чоловіки зареготали. А фрейліна Мерін почервоніла і похилила голову майже до самого столу. І сльоза впала з її очей на шматок смаженої ведмежатини, нашпигованої грушами .

  Столів було двадцять. І за кожним сиділо до двадцяти гостей. Королівський стіл, накритий пурпуровою з золотом скатертиною, стояв на узвишші. І цього разу на головних місцях, під балдахіном, сиділи наречені. А королева Фредеріка та король Гастон займали місця обабіч.

  Андер та Віоланта їли мовчи. Їхні рухи були незграбні та скуті, наче вони соромилися одне одного. Треба було розпочати розмову, щоб позбутися почуття ніяковості.  

  - Вам подобається менестрель? – нарешті надумав запитати король Андер.

  Тепер, коли вони сиділи поруч, Віоланта бачила темний юнацький пушок над губами хлопця. Начебто Андер хотів відпустити справжні вуса, як у дорослого лицаря, а вони, як на біду, не росли.

  - Так, – відповіла вона.

І знову запанувало мовчання.

  Андер вичекав трохи, перш ніж знову наважився звернутися до молодої дружини.

   - А жінка-змія вам подобається?

  - Ні, – відповіла Віоланта, не перестаючи їсти.

  - Так. Вона якась дивна, – знітився Андер.

  Віоланта мовчала. Вичекала хвилин п’ять і звернулася до молодого короля:

  - Ви бачили велетенського вепра на Королівській площі?

  - Так, – зрадів той. – Вражаючих розмірів тварина!

  - Ви могли б битися з вепром?

  Від несподіванки Андер випустив з рук шматок м’яса, який впав у соус і забризкав розкішний одяг нареченого.

  - Навіщо?

  - У мою честь, – непохитно відповіла Віоланта. – Щоб увесь світ побачив яке велике ваше кохання до мене. Ну і щоб довести, що вас недаремно кличуть Могутнім.

  Андер перелякався, хоча й намагався не видати себе, старанно пережовуючи завеликий шматок м’яса.

  - Буде шкода, якщо я вб’ю такого надзвичайного звіра, – нарешті промовив він.

«Він самозакоханий чи хитрий?» – замислилась Віоланта.

  Між гостями пробігла чутка, що сьогодні вранці під стінами замка знову знайши кішку без голови. Коїлось щось дивне і страшне. Та ще й у день весілля королівської доньки.

  - Погана прикмета, – промовила фрейліна Майєлін, обернувшись до Мерін, що була її сусідкою.

  Дівчина щось пробурмотіла у відповідь і прикрила вуста кінчиком покривала. Її нудило від їжі. М’ясо здавалося гнилим і смердючим. Насправді воно було свіжим і смачним. Гості їли так, що за вухами лящало, і не могли нахвалитися. Мерін вже давно підозрювала, що ніч кохання з принцом Бертраном мала наслідки. І тепер майже впевнилась. Вона вертілася на місці, ніби їй свербіло. Намагалася, щоб принц звернув на неї увагу. А той, як на зло, не звертав уваги на Мерін, від якої раніше не відводив очей. Та ще й вийшов з-за столу, щоб поближче роздивитися жонглерів та жінку-змію. Від кожної його посмішки, подарованої іншій жінці, у Мерін боляче смоктало під серцем.

  Обстановка у залі ставала все гарячішою. Гості вже були напідпитку, підморгували молодим і сипали сороміцькими жартами.

  - Час вести молоду дружину на шлюбне ложе! – залунали вигуки.

  - Так, вже час! – весело підхопив принц Бертран.

  Королева Фредеріка і король Гастон вийшли з зали. Батьки нареченої знали, що зараз почнеться непристойна частина свята і не хотіли бути присутніми.

  Під керівництвом принца Гастона молоді придворні схопилися з місць і оточили наречену. Підхопили її під руки і, під веселу музику, вивели з зали. Кожен чоловік намагався доторкнутися до неї, наче виконати стародавній ритуал. Бо після шлюбної ночі вже ніхто не мав права торкатися чужої жінки.       

  - Обережно, безсоромники! Не забувайте, що моя сестра – королева Веридіани, а не служниця, яку усі бажаючі мацають за будь-які місця! – репетував, сміючись, принц.

  Чоловіки весело реготали, але поводились з Віолантою поштиво. Лише один раз вона відчула, як чиясь бешкетлива долоня, що тримала її за талію, посунулась до грудей. Але це трапилось у напівтемному переході, коли не бачили король Гастон і королева Фредеріка.

  Її привели до великої парадної опочивальні, прикрашеної квітами. Посередині, на підвищенні, до якого вели три сходинки, стояло велике дубове ліжко під балдахіном. Зараз червоні завіси були відведені і прив’язані до стовпчиків у кутках ліжка. І кожен бажаючий міг на власні очі побачити розкішні шовкові подушки солом’яного кольору і таке ж покривало зі знадливо відгорнутим куточком.