Розділ  19

  Повернувшись до замка, Гастон довго не наважувався увійти в опочивальню королеви. Він бачив, як повз нього пронесли статую богині Касти з овечою головою. Це означало, що Фредеріка готується до переходу у Потойбічний світ і просить заступництва у богині, захисниці жінок.

  Темнішало. Пройшов загін замкової охорони, запалюючи смолоскипи на стінах. По замкових переходах бігали коти. Сьогодні знову було повнолуння, і здалеку вже долітало моторошне завивання вовкулаків.

  Гастон штовхнув двері, але вони були зачинені. Постукав. Почекав. Вилаявся крізь зуби, бо довго не відчиняли, а королю не пристало топтатися під дверима.

  Нарешті двері прочинилися і у вузький отвір прослизнула Аделіна, фрейліна королеви.

  - Як Її величність? – запитав король і зробив спробу увійти.

  На його подив, Аделіна спритно зачинила двері за собою і притулилася до них спиною, не дозволяючи королю проникнути усередину.   

  - Мені дуже шкода, але Її величність королева не бажає бачити вас, – промовила вона, осудливо дивлячись на Гастона.

  - Що ви собі дозволяєте, панно? – здивувався король.

  - Те, що наказала королева.

  Гастон відштовхнув знахабнілу фрейліну і смикнув двері. Але вони вже були зачинені зсередини.

  - Впустіть мене! Я – ваш король! – голосно зажадав він.

У відповідь – тиша.

  - Я – чоловік вашої королеви! – виправився він.

Знову тиша.

  Тоді Гастон почав гатити у двері обома кулаками, та ще й час від часу – чоботом. Нарешті з опочивальні обізвалась інша фрейліна.    

  - Королева просить, щоб ви не тривожили її, пане.

  Звертання «пане» впало на Гастона, як могильний камінь на труну. Невже Фредеріка вже не вважає його королем?!

  Зовсім розчавлений, він став на коліна перед дверима і заплакав.

  - Фредеріка! Впусти мене! Я доведу, що я кохаю тебе і тільки тебе! Я твій, Фредеріко!

  Гастон у розпачі гепнувся головою об дубові двері. А потім ще, і ще раз. Від болю зашуміло у голові. Він вже нічого не розумів, тільки дивився знизу на двері, які у такому ракурсі здавалися занадто високими і недоступними. З власної дурості Гастон впав з висоти, на яку звела його Фредеріка. І яким болючим виявилося падіння!  

  - Пробач мені, Фредеріко! – Гастон знову і знову бився головою об дубові дошки.

  Зненацька він втратив рівновагу і впав прямо у опочивальню. Бо над ним змилостивилися і відчинили двері.

  В опочивальні було темно і прохолодно. Лише кілька свічок палало перед статуєю богині Касти. Вінок з червоних троянд вінчав рогату голову богині. А сама статуя блищала, бо була змащена оливковою олією та вином. То Фредеріка піднесла богині свої дари.

  Фредеріка лежала у ліжку і диктувала заповіт жерцю Костровиту. Заповіти зазвичай зберігалися у храмі бога Капріуса. Вважалося, що у жерців вони будуть у безпеці. Гастон на карачках поповз до ліжка. Розкішний одяг, щедро розшитий золотими нитками, зібрав увесь бруд з кам’яної підлоги.

  Королева і жрець повернули голови у його сторону. Обом було соромно і ніяково за принижену поведінку короля-консорта.

  - Ваша величносте, з вашого дозволу я повернуся пізніше, – промовив жрець Костровит, підводячись з табурета і відкладаючи на стіл писальну дошку, на якій кріпилися папір і чорнильниця: звичайний набір писаря або людини освіченої, для якої писання – звична справа.

  - Так, ваша святість. Повертайтеся завтра вранці. Мені, слава богам, трохи покращало.

Жрець вклонився і вийшов. Гастон зачудовано провів його поглядом.

  - Вставай, Гастоне. Досить валятися на підлозі, – сумно промовила Фредеріка.

Гастон слухняно підскочив і кинувся на ліжко, намагаючись обійняти Фредеріку.

  - Ти вибачаєш мені? – палко запитав він.

Фредеріка відвернулась. В її очах стояли сльози. Горло стиснуло так, що вона не могла промовити ні слова. 

  - Я вже сказав Хаель, що не бажаю бачити її. Ти можеш відіслати її до батьків, коли тобі буде завгодно. До того ж, я не зрадив тебе. Між нами не було нічого, окрім кількох поцілунків, про які я тепер шкодую. Я вистояв проти спокуси. Тепер я тільки твій! Тільки твій!..

  Гастон стільки разів повторював оце «тільки твій», що серце Фредеріки здригнулося і розтануло.

  - Це правда? Ти не зраджував мені? – запитала вона.

Її голос ще тремтів від сліз, зате в очах майнула надія.  

  -  Не зраджував, – підтвердив Гастон.

  - Присягнися перед лицем богині, – зажадала Фредеріка.

  Гастона не довелося довго благати. Він зіскочив з ліжка і став на одне коліно перед статуєю. Урочисто промовив:

  - Присягаюся, що я ніколи не зраджував мою дружину. Ніколи, з часів мого одруження, я не мав тілесних стосунків з іншою жінкою.

  І, на знак підтверження, приклався поцілунком до намащених олією та облитих вином ніг богині Касти. Коли Гастон обернувся, то королева Фредеріка, лежачи на ліжку, відкинула ковдру і розкрила йому обійми. Гастон, розчулений, ліг поруч з жінкою. Вони поцілувалися.