Розділ 10

  Замок Монтьєль приховує у собі багато таємниць. У тій вежі, схожій на застиглий у камені візерунок, колись кохався з прекрасною дамою прадавній король. А там, у темних заплутаних переходах, багато років тому вбили претендента на престол... Граф Умберто де Паломар, повертаючись з храма, не міг не згадати старовинні романси, які оспівували страшні та прекрасні події минулого.

  Хтось ворухнувся у темному кутку за колонами. Граф Умберто, проходячи повз, краєм ока помітив дві тіні. Велику – чоловічу, та тоненьку і невисоку – жіночу. Пара коханців на таємному побаченні. Хай собі кохаються спокійно! Яка різниця, хто вони. Головне, що жінка – не принцеса Віоланта. Граф Умберто помітив розпущене руде волосся та чоловічі руки, що обіймали стрункий жіночий стан. На вказівному пальці правої руки – перстень з величезним рубіном особливого, пурпурового відтінку. Чи може, дорогоцінний камінь тільки здавався таким незвичайним через гру тіней та світла, що падало від смолоскипа?

  Граф Умберто мовчки дістався до своїх покоїв. А коханці, яких він сполохав, ще довго прислухалися до його кроків.

  - Тихо. Хто б то не був, він не повернеться. Можна продовжувати, – ледь чутно прошепотів чоловік і нахилився до жінки, намагаючись знову поцілувати її.

  - Краще я піду, Ваша величносте, – запручалася вона.

  - Ти боїшся, що нас застануть? – запитав король Гастон. А це був саме він.

  - Я боюсь ваших поцілунків, – зітхнула Хаель. А це була саме вона.

  - Моїх поцілунків? Хіба вони такі грубі, що роблять тобі боляче?

  - Навпаки, Ваша величносте. Вони занадто солодкі.

  - Занадто солодкі? – король засміявся. – Що ж у цьому поганого? Так і повинно бути! А які твої поцілунки... Наче мед! Наче солодкий персик! Наче визрілі під сонцем полуниці! – він знову потягнувся до вуст фрейліни.

Хаель опустила обличчя і вогкий поцілунок короля поцілив у її чоло.

  - Я боюся, що не встою перед вашими чарами. А я – панна з хорошого роду і мені не можна втрачати честь, – Хаель поставила руки так, щоб королю здавалося, ніби вона обіймає його, але водночас, щоб не  дати йому міцно притулитися до неї, відчути її тіло. Так би мовити, одночасно створювала ілюзію близькості і тримала на відстані.

  - Я не збираюся безчестити тебе. Моє кохання – чисте, як вода з гірського джерела, – промимрив король.

  - Нам треба бути обережними. Королева Фредеріка підозрює нас.

  - Так, це правда, – король посумнішав, його обійми послабшали.

  - Нам слід припинити наші таємні зустрічі...

  - Е, ні! – вигукнув Гастон. – Я й так цілий день не знаходжу собі місця. Чекаю ночі, щоб нарешті побачитися з тобою.

  - Я теж, мій королю, – палко запевнила вона.

  - Тож продовжуватимемо зустрічатися.

  - Я не можу вам відмовити ні в чому, Ваша величносте, – млосно прошепотіла Хаель.

  І Гастона знову кинуло у жар.

  - Цілуй мене, – шепотів він.

  Хаель уміло гралася з ним. Цілувала, притулялася до нього з пристрастю, і ухилялася, коли він хотів перейти межу. Король ледве не задихався від бажання. Хаель збуджувала його, але не віддавалася.

  - Ваша величносте, пожалійте мене! – шепотіла вона, примружуючи очі. – Моє серце вже давно належить вам. Але моя дівоча честь – то єдине, чого я не можу вам віддати.

  - Люба моя... – Гастон цілував її груди, такі круглі і пружні, зовсім не схожі на могутні та обважнілі перса королеви Фредеріки. – Заради тебе я готовий на що завгодно. Скажи, що ти згодна!

  - Ні, тільки не це!

  - Ніщо не загрожує твоїй честі, – запевняв Гастон. Ми зробимо все так, що твоя невинність не постраждає.

  - Хіба так можна? – здивувалася дівчина.

  - Можна...

  Король навалився на Хаель, важко дихаючи їй у обличчя. Спиною вона відчувала холодну кам’яну стіну, а животом – тіло короля.

  - Я більше не можу терпіти. Дай мені твою руку, – благав він. – Таку ніжну та делікатну... Тут, ось тут...

Хаель відчула у своїй долоні тверду королівську плоть.

  - Ах! Що це таке? – злякано зітхнула вона, але не випустила з рук те, що несподівано туди залетіло.

  - Вважай, що це мій королівський скіпетр, – реготнув він. – Не соромся погладити його.

Хаель стисла пальці. Король застогнав:

  - Моя мила... Ні, це таки сильніше за мене!

  Король Гастон  з силою підхопив Хаель на руки. Вона й зойкнути не встигла, як опинилася у провокаційній позі. Її голі ноги охопили торс короля Гастона. Щоб не впасти, вона вчепилася за його плечі міцніше, ніж при самих пристрасних обіймах. Вона відчувала, яке гаряче його тіло, як він палає, притискаючись до неї. Ще трохи – і станеться те, чого він бажає. А занадто близькі стосунки не входили до планів Хаель.

  Вона заплакала. Спочатку без сліз, які не виходили, як вона не терла очі кулаком. А потім вона злякалася, що король вдовольнить свою пристрасть і охолоне до неї, як часто трапляється з чоловіками. І ось тоді Хаель заридала по справжньому.