Втрачені можливості

Парео, залишене охоронницею шезлонгу, привело мозок у стан «от я дурна!». Покрутила головою у всі боки, та статурної дівчини не знайшла.

- Нічого, я його ось тут залишу, забере, коли повернеться, - бубоніла, влаштовуючись зручніше. Все ж влягтися на шезлонг з дорожньою сумкою, набитою під зав’язку, то те ще завдання.

Я сховала монету у кулаку та закрила очі.

- Пс, пс, Галю! – прошелестіло з темряви за якийсь час.

- Гоготунчику, я знаю, як вирішити твою проблему.

- Дякую, твоє рішення мені дуже подобається.

- Так я його ще не озвучила!
- І не треба! Ось, я вирішив віддячити тобі за оперативність! - щось похапцем засунули у моє декольте, і вузлик звалився під купальник. – Все, я пішов, дякую тобі ще раз!

Я, дещо ошелешена тишею та пітьмою, постояла, вслухаючись та сподіваючись, що він повернеться.

Потім ще почекала. І ще.

- Жіночко, вам погано? – поцікавились майже над вухом.

Я розплющила очі та втупилась поглядом у сивочолого чоловіка. За його спиною сідало сонце, падаючи в море.

- Краса-то яка, - сьорбнула носом повітря та не стримала сліз.

- Так, - чоловік випростався, озирнувся та запитав дозволу, вказуючи на пластиковий стілець на місці, де раніше був Замок. – Щось сталося? Я можу допомогти?

- Тільки в тому випадку, якщо ви ювелір! – заридала я, витираючи сльози кофтинкою.

Мені простягли крихітну хустинку, пляшечку води, та здивувались моїй обізнаності.

- Так, я ювелір, але як ви здогадались?

Я відпила води, відставила сумку, та залізла в декольте.

Звідкілясь я знала, чим саме віддячив мені Гоготунчик. У вузлику були з десяток різнокольорових камінчиків.

- Дозволите? – якщо чоловіка й здивувала моя поведінка, та й вся ситуація в цілому, та він тримався, мов кремінь.

- Так, тримайте!