Дорогоцінний тухес

Поки я скіпетр двома долоньками тримала, проблем не було, а коли розмахнулась ним однією, то мене розвернуло, та до підлоги притягло, немов він справді з чистого золота зроблений.

В першу хвилину я ще й порадувалась, що не полетіла з ним разом у куток, а потім згадала метелика у себе на дупі, і лускатий візерунок.

Я розігнулась, обернулась і виявила перед собою величезний зад усіяний різнокольоровими камінцями.

- Ну, скоро ти там, світло моїх очей? – пророкотало з віддалення.

У мене в голові ніяк не вкладалась ось ця дивна інсталяція. Як вони це роблять? Був аніматор, а зараз ось це. І що, ці камінчики я повинна відчистити йоржиком? Бо вони йому, як сухі мозолі муляють?

- Біднесенький! – вирвалось поза контролем, - і як ти на такій подушці сидиш?

- Погано, дуже погано! Почухай, будь ласкава!

- Не можу, я твого йоржика навіть від підлоги не в змозі відірвати, а тут треба сила! Може якусь хімію застосувати, поприскати чимось, щоб бруд сам відпав? Точніше камінці?

- Яку Хімію? Один дракон – одна принцеса! Гоготунчик – Галя! – пирхнуло парою і навіть пару язиків полум’я я встигла розгледіти.

- Оце зараз квест-кімнати! – подумала я, згадуючи власну молодість та обмежену кількість розваг.

- Слухай, кажу ж тобі, інструмент у тебе дуже тяжкий, може я за чимось іншим збігаю?  

- Ні, - заревів Гоготунчик, що навіть стіни захитались, - я стільки чекав! Не відпущу!

- Хочеш я клятву тобі дам, що розв’яжу твоє завдання якнайкращим способом!

- Магічну клятву?

- Так, магічну! – з такими дивними подіями я й на магію згодна, подумала я, прикладаючи долоню до серця.

- У тебе буде година у твоєму світі – до мене розвернулись передом, та опалили бурштиновим поглядом. – Тримай пропуск!

На долоню впала велика монета, мене обдало парою, і Гоготунчик зажадав клятву.

Коли останнє слово «клянусь» вирвалось з мене, все навкруги потонуло в парі, чи тумані, і я сіпнулась, бо він з теплого став дуже холодним.

«Насниться ж таке» - я підстрибнула на матраці шезлонгу і з острахом покосилась на Замок Дракона.

- Золотим йоржиком відчищати від драконового тухеса дорогоцінне каміння! – повна нісенітниця!

А потім я долоньку відкрила і від несподіванки язика прокусила.

Монета, яку я тримала зажатою у руці, була нереальною. Ніколи такого не бачила! То що, це правда?

Може ну її ту пенсію? Повернусь до Гоготунчика, буду чухати тухес та збирати пір’я, то напевне він хоче зробити подушку та підкладати її під хвіст? Головне, щоб на шезлонг ніхто не ліг та у Замок Дракона не втрапив поперед мною, - вирішила я, та виглянула з-за кущів.

- Вибачте, - звернулась я до дівчини, яка статурою нагадувала якусь спортсменку. – Ви не могли б посторожити мій шезлонг, поки я за йоржиком збігаю?

- Так, бабусю, нема проблем, - дівчина кивнула та пообіцяла, що ніхто на мій шезлонг не сяде.

Візочок прибиральниці трапився, як хто пошептав. Я, вдягнена та з сумкою, швиденько запхала в неї хімію для прибирання, всі гумові рукавички, сміттєві пакети, та поспішила в сторону замку.

- Це ж який шанс мені в житті випав! – шепотіла прискорюючись, - я не я буду, але Гоготунчик буде з чистим тухесом.