Гоготунчик

- У мене тепер є жінка, принцеса, королева! – градус безхмарної радості накривав з головою, як хвилі при жовтому прапорці на щоглі у рятувальників.

- Вона буде чухати мій тухес та збирати пір’ячко!

«Нічого собі у когось запити!» - подумала я, згадуючи, що тухес це місце, з якого ростуть ноги.

- Прокидайся, незрівнянна діво! Я твій Дракон Гоготунчик! – заревіло над вухом, і я від несподіванки підскочила і витріщилася на аніматора в ростовому костюмі Дракона.

- Ти що, несповна розуму? – запитала, втримуючи у собі всі епітети та порівняння, які за довге життя назбиралось на декілька сторінок. – Яка я тобі діва?

- Гарна! – відповіло чудовисько, та пирхнуло димом.

- А чому так темно? – я навіть на небо подивилась, дивуючись, що ні однієї зіроньки не видно, - Нічого собі я задрімала!

- Замок це мій! – відповів підозріло реалістичний аніматор.

«Чи він випив чого?»  - спитала подумки сама у себе, розуміючи, що за діву мене міг прийняти тільки або сліпий, або тепленький від випитого.

- Ага, замок, як скажеш, піду я, дякую, що розбудив!

- Ми ще не познайомились, - тупнув ногою дракон, і я похитнулась трохи, бо підлога під ногами здригнулася.

- Дуже приємно, Галя! Все? Можу йти?

- Яка ти балувана, Галя!

- Ага, ім’я примушує відповідати образу. Ось скажи, чого ти до мене прив’язався, невже молодших жінок немає? І куди ти мене переніс, щось не зрозуміла я, – я продовжувала крутити головою навкруги, та в якийсь момент розгледіла у вікні зорі.

- У замок! Кажу ж тобі, ти тепер моя королева!

- Сказитись від твоїх одкровень, так це ти там про тухес і пір’я гоготів?

- Я!

- То ось тобі, - сунула під його морду дулю, та посміхнулась відреставрованими зубами.

- Так не можна, - заскиглив аніматор, - я тебе так довго чекав!

- Ага, зараз ще пропозицію зроби! Руки та серця. Точніше лапи та луски, чи що у тебе там з цінного.

- І зроблю! На руках буду носити, на собі катати, все для тебе, нічого собі!

- Крім тухеса і пір’я?

- Але ж це так мало! Ось! – мені всунули у руки позолочений скіпетр з йоржиком з одного боку. – Спробуй, ну не достаю я лапками! – і таку сумну пику скорчив, що в мене навіть серце здригнулося.

А потім я як представила, що інколи одного разу достатньо спробувати, щоб потім з кабали роками не вилазити. І тим більше я що, на пенсії мріяла якомусь дракону його тухес чухати?

- Послухай, Гоготунчик! – я покрутила в руках скіпетр, на йоржик теж подивувалася, - я стара жінка, у мене артроз, склероз і нерви, тому тобі краще прибрати свій інструмент, бо якщо я його засуну тобі в пащу!

- Це йоржик для тухеса! Для пащі інший!

- Ну все, терпіння у мене скінчилось, - повідомила я аніматора, та замахнулась на нього золотим інструментом.