Замок Дракона

На цю дивну інсталяцію, більше схожу на витвір Пабло Пікасо, я дивилась вже далеко за третю годину пополудні.

Хотілось посперечатись з сусідами, що замок з піску будував або хтось дуже юний, або той, хто дуже не часто виходить з бару на пляжі.

Хоча він і виглядав монументально, але кривизна стін, башта, що похилилася і дивне відчуття нереального, відлякувало від нього відпочивальників. Навіть фотографуватись поряд з ним бажаючих не було. Я обійшла його декілька раз навкруги.

Якщо приймати до уваги, що я в купальнику з драконом під тунікою, то місце біля Замку, виключно моє.

«Ось ляжу тут, повернусь до моря задом, і нехай увесь світ почекає!»

Сказано, зроблено, Я навіть шезлонг знайшла. Скажімо так, елітний. Навіть не очікувала, що його сховають у кущах, і не треба буде тягти з зони для засмаги.

«О! Гарно як!» - я витяглась на білосніжному матраці, начепила окуляри та кептарик, і поринула в блаженство під шурхіт хвиль. Дійсно сюди майже не доносились звуки вируючого за кущами життя.

 - Сірі, як будують замки з піску? - персональний помічник трохи подумав, а потім видав інформацію, що для вдалого процесу потрібно додавати у пісок до 10% глини, тоді замок проіснує довше, та фігури не перетворяться на купку піску. Потім вона розповіла про архітектора з США Кальвина Зайберта, який будує футуристичні замки, і що їх можна назвати вельми дивними.

Я дрімала під музику хвиль та розмірковувала над тим, що цей архітектор досить дивно витрачає власний час. Чи це такий спосіб переключитись? Відпочити від сьогодення? І чи стала б я будувати щось таке дивне? Напевне, ні. Точніше, точно ні! З цією думкою і заснула.