Все включено

Заселення в готель вночі – це схоже на гру в хованки. Тебе обов’язково нагодують, навіть якщо ти відбиваєшся і репетуєш, що вночі не їси зовсім.

- А айран? – питає усміхнений хлопець, - для травлення добре!

І поки рецепшіоніст заповнює твої дані, ти п’єш айран, куштуєш берек з сиром, тільки-но спечений шефом, шматок риби, виловленої ввечері. «Мамою клянусь, дві години тому плавала і горя не знала».

В номер потрапляю о пів на другу. З’їдене примушує очі злипатись, тому влаштовую подушки одна на одну, та засинаю напівсидячи.

Давно я не була на ол інклюзів. З віком на цю скатертину-самобранку жалієш грошей. Розумієш, скільки за тур заплатив, і їси, їси, і знову їси. А ще п’єш, бо перетравити всю ту смакоту без відповідних напоїв складно.

Цього разу мені поїздку подарували. Ювілей, шістдесят років, а сама грошей жалію, ось подружка зі своїм чоловіком і презентували. Палаючу путівку, майже як мій купальник.

Галасливий ранок почався дещо зарано. Я вилізла з ліжка і перехилилася через перила балкону.

«Хто ж там галасує?» - вдивлялась в кущі, прокручуючи в голові опис готелю, та що він пропонує для розваг відпочивальникам.

- Невже зоопарк? – спитала ні до кого конкретно не звертаючись.

- Зоо-куточок, - відповів чоловічий голос зліва.

- Навіть допінг не допомагає, - погодився знову ж чоловічий голос з іншого боку.

Чоловіків видно не було, може вони на стільцях біля скляного столика сиділи, та на цю какофонію сидячи милувались?

- А поміняти номер? – заїкнулась, прикидаючи за що мене так покарали.

- А сенс? З того боку басейн, сцена та дискотека до дванадцятої. – повідомив той, що зліва.

- А тут ще двадцять хвилин, і тиша, - піддакнув той, що справа.

- То це у них вітальна пісня нового ранку? – висунула я припущення.

- Ні, це прибирання, годівля та моціон у самця бабуїна, – чоловік зліва не стримався, та таки виглянув з-за перепони, - мене Стасом кличуть.

- Дуже приємно, Галина.

- Гарик, ти що там? – погукав він туди, де розмовляв сусід справа.

- Каву робив, я тут!

- То що, хлопчики, що тут цікавого? Ви давно слухаєте ці концерти?

- Та ми сьогодні виїжджаємо, - пояснив Стас. Йому на перший погляд років п’ятдесят було.  Я навіть засумувала, такий приємний сусід, і вже їде.

- Саме тихе місце, це біля Замка Дракона, - здав паролі та явки Гарик.

- Замок Дракона? – здивувалась я.

- Так, з того боку готелю, наліво від бару на пляжі.

- Там так гарно випочивається у сієсту, - погодився правий сусід.

- Дякую вам! – посміхнулась кожному і пішла трохи полежати. Концерт закінчився і дійсно стало більш менш тихо.

«Треба ж, павіан бабуїн!» - думала я, засинаючи. Все ж недостатньо спала, тому тиша виключила тумблер в мозку, і на сніданок я втрапила вже ближче до десятої.