Розділ 17. "Біль"

Звук хлюпання води, проривався в мою втомлену від жорстокості свідомість, і я здалась, розплющила очі... Й у тьмяному світлі каміну що горів побачила причину хлюпання води.

У великій дерев'яній ванні лежав чоловік, й старанно змивав з себе кров... А я безцеремонно його розглядала, широкі плечі, м'язисті, засмаглі, а руки... Такі руки наче створені для того щоб тримати меча, не те що мої, тоненькій, слабкі...

Тіло Фрескіна, було наче виліплене найкращими майстрами, які на славу постарались й навіть перевершили самі себе! У двадцять першому столітті його тіло красувалось би на всіх білбордах планети, й мелькало у рекламах і показах мод. Він би з легкістю обскакав голлівудських красунчиків і забрав у них титул найсексуальнішого чоловіка.

Але, ми тут, в бісовому замку середньовіччя! Тому Голлівуд може видихнути з полегшенням.

Мартіно вгамуй свої гормони, у тебе море проблем... І більшість з них через цей ходячий тестостерон.

Тихенько піднялась з чужого ліжка, в якому я чомусь лежала й хотіла непомітно вислизнути, бо знаходитись так близько з голим чоловіком, який до речі, щойно вбив двох людей... Чи не людей? Перед очима постала картина страти тієї жінки, яка так просила щоб її помилували. Та її очі!

— Куди зібралась? Здається я не давав тобі свого дозволу підійматися з ліжка!

Та я все одно зробила два кроки й дивилась на двері, як на свій останній порятунок. А Мюррей піднявся з ванни, й перегородив мені шлях своєю голою постаттю, мені стало так соромно, наче це я стояла перед чоловіком оголена, а не він.

— Знаєш скільки раз я повторюю своїм людям? — навіть знати не хочу, та Фрескін продовжив.

— Жодного! Ніколи, нічого, нікому не повторяю двічі! А ти сьогодні перейшла всі грані дозволеного! Перед моїми воїнами посміла підіймати на мене голос! — з кожним словом його очі темнішати, наче в них збиралась сама темрява.

Він лякав мене, дійсно лякав, настільки, що волосся на моїх руках і мабуть, по всьому тілу стало дибки і я хотіла відійти від нього, щоб його постать не задавлювала мене своєю силою.

Та Фрескін зрозумів це, й зловив мене за руку, а другою за талію й притиснув до себе і я вперше побачила голого чоловіка й так близько.

Сподіваюсь сьогодні з мене досить новизни.

— Я не одна з ваших людей! — невпевнено проговорила.

— Справді? Ти живеш в моєму замку, їж мою їжу! — я хотіла відхилитись від нього, збільшити між нами дистанцію, опинитись як найдалі...

— Відпустіть! — попросила я, бо зрозуміла, що вимагання нічого не дадуть, тільки ще більше розсердять його.

Та в плани чоловіка це не входило, він направився до ліжка, і я була змушена теж, бо він міцно тримав за руку.

— Я хочу, щоб ти засвоїла цей урок! — твердо сказав він, а я... Приготувалась до найгіршого, стати жертвою насильства...

Фрескін почав підтягати мою сукню, оголюючи сідниці, а я опиралась зі всіх сил, яких виявилось занадто мало, проти нього...

— Припиніть, що ви робите! Будь ласка!Припиніть! — мені згадались нещодавні благання жінки і фінал...

Та все одно, не могла спокійно прийняти свою участь, продовжувала боротьбу. Брикалась руками й ногами, навіть вдалось подряпати чоловіка, який не зважаючи на мої зусилля й прохання, стягнув трусики(не такі звісно еротичні як мали б бути, та це і на краще, зважаючи на ситуацію).

— Зупиніться! Допоможіть! — після мого прохання про допомогу, Мюррей голосно розсміявся, мабуть, тому, що точно знав, допомога в його замку, де він закон, мені не світить.

Чоловік розмістив мене в незрозумілій позі, на своїх колінах головою до низу, та коли на мої сідниці приземлилась важка рука й прозвучав характерний ляск, до мене прийшло розуміння, чому я лежу саме так як йому потрібно.

Я відчула біль, пекучу, а коли він ще раз ударив у теж місце, то ледь не заплакала... Боляче!

Намагалась вирватись, відштовхнути його, важку як кувалду руку, та він і це владнав, все роблячи для свого комфорту. Просто скрутив дві мої руки за спиною і продовжував повільно, розтягуючи час, й отримувати диявольське задоволення від цього(а в цьому я не сумнівалась, хоч не бачила його обличчя).

Ще удар, знову! Ще один! Я збилась з рахунку і ридаючи прикушувала до крові нижню губу.

Сідниці пекло вогнем і навіть погладжування б зараз приносило б біль, не те що удари.

І знову звук, долоня врізається об мою плоть й приносить нестерпний біль.

Час протікав не так як мав, мабуть, він теж проти мене і спеціально сповільнився, щоб я більше постраждала.

Проповзло кілька хвилин, та нових ударів не було.. Він відпустив мої руки, на яких точно залишились червоні відмітини які перетворяться на синці. Спробувала піднятись і ніхто мене не зупиняв, тому я не гаючи часу, й не дивлячись на Мюррея, клятого садиста, вбивцю, підтягла свою білизну й вибігла з кімнати.

— Сподіваюсь, ти засвоїла урок, бо наступний буде не такий лагідний! — Пролунало мені в слід.

Та в думках я послала його далеко і на довго.

Коридором так швидко бігла, що й болю не відчувала, тільки беззупинну витирала сльози, що текли по щоках. Забігла до своєї кімнати й тільки тут змогла перевести дух, видихнути з полегшенням, що я далеко від нього(відносно далеко).

Ще ніколи, ніхто, не піднімав на мене руку, ще й у такому принизливому варіанті! Відчуття жахливі, мені не тільки боляче, сидіти місяць спокійно не зможу, не відчувши болю й не згадавши причини. А ще дуже сильно соромно! А ще мене дратувало, що я настільки слабка проти нього, що зовсім нічого не могла зробити! Ніяк себе захистити!