Розділ 16. "Осудженні"

Поки я розмовляла з друїдом сонце повністю зайшло, й на внутрішній замковий дворик опустилась темрява, яку розсікали смолоскипи й темрява була змушена відступати. Вогнів було багато, тому можна було роздивитись що відбуваються...

Я швидко спустилась із західної вежі, й побігла коридором, у сукні було, звісно не зручно, та я мала бачити, що ж там таке... Діставшись своєї кімнати я знову прилипла до вікна й затамувавши подих дивилась, й відшукувала очима масивну фігуру Мюррея.

І знайшла, він був у центрі подій, стояв з великим мечем над чоловіком та жінкою. Бранці стояли на колінах, в грязі, крові, обдерті, побиті... Вогонь добре освітлював їх, аж занадто добре, тому я добре бачила у якому плачевному стані вони були. Їхні руки зв'язані, а ноги босі, жінка плакала й щось просила, мені звісно не чути що вона говорить, та не важко здогадатись, що просить пощади!

Якої не буде! Фрескін рішуче стискав руків'я меча й з хвилини на хвилину нанесе смертельний удар.

І я не витримала... Не можна ж так! Це варварство брати та вбивати людей без належного суду!

Мої ноги самі понесли мене на двір, зупинити цю вакханалія! Бігла коридором мов скажена, щоб не запізнитись... Й зіштовхнулась з Дон.

— Моя леді! Ви куди? — мабуть, по моєму виразу обличчя вона все зрозуміла й зловилась мої руки й не відпускала.

— Навіть не думайте! Господар замку виніс своє рішення! Не робіть цього! — я вирвалась з цупких рук Доні та попрямувала до головних дверей, де на моє щастя не було охорони.

Сильний порив вітру розкуйовдив моє волосся нічим не прикрите, й на дворі падав дрібний дощ, та я не зупинялась, продовжувала швидко йди мало не спотикаючись.

Набравши в легені свіжого повітря з силою відчаю викрикнула:
— Зупиніться! Не робіть цього! — голос прорізав повітря як гармата й всі повернулись в мою сторону.

А я не зважаючи на воїнів, які обкружили мов шакали своїх жертв, повернулись до мене. Разом із головою клану, я побачила його погляд, на превеликий жаль, здивування в його очах швидко змінилось звичною люттю. Від якої по моєму тілі пробігся табун мурах, й заставив засумніватись у правильності рішення.

— Зайдіть в замок, вам не варто цього бачити! — холодно не то сказав, не то наказав Мюррей.

Та я не ворухнулась з місця й продовжила свої доводи.

— Що це за люди? У чому звинувачуються? Ви не можете зарізати їх як худобу, в калюжі з болота! Не давши шансу на захист, й останнє слово! Це варварство! Дикунство! А ви! Ви!

— Ще слово і ви приєднаєтесь до них! — в голосі чоловіка почулись металеві нотки, що заставляли підкоритись...

Та я не могла на це дивитись і нічого не зробити.

Воїни продовжили свої розмови, дехто голосно сміявся, дехто скучав, наче бачив схожі дійства щодня, а я... Я не могла повірити, що це все відбувається зі мною.

Два воїни притягли велику дерев'яну колоду пофарбовану у червоний... Чи... Це кров! Це кров! Кричав мій внутрішній голос!
Жінка голосніше заплакала, а чоловік мовчки стиснув зуби.

— Припиніть негайно! — зробила три кроки й стала впритул до Мюррея, беземоційної статуї, на якого не діяли мої благання і сльози які проти моєї волі котилися по щоках.

Він зловив мене за передпліччя й стиснув з такою силою, що я мало не присіла й прошипів зі стриманою люттю, яка ось вирветься...

— Я сказав геть з відси!

— Я вимагаю правосуддя для цих людей! — після моїх слів почувся сміх воїнів.

— Я і є правосуддя на цій землі! — твердо сказав Мюррей, роблячи наголос на кожному слові.

— Клео, забери її! — і він не докладати сили штовхнув мене в сторону воїна, та я ледь не впала, що для нього ледь, для мене занадто сильно...

А сам підняв свого меча вгору.

— Спочатку жінку! — й воїн що тягнув колоду схопив ридаючу жінку, яка голосно благала про порятунок...

Та цього наче ніхто не чув... Він підняв її й потяг до колоди, заставив знову стати на коліна й нахилити голову. Жінка пручалась, виривалась, кричала зриваючи голос, та всім байдуже...

Клео тягнув мене, а я опиралась й продовжувала дивитись на страту, не маючи сили відірвати погляд. А коли бранка подивилась на мене своїми очима я оніміла...

Її очі! Зміїні з вертикальним зрачком! І всього за мить до смерті вона посміхнулась мені.

Звук меча що розсікає повітря і голова жінки впала в болото...
А я втратила свідомість...