Розділ 14. "Брайс"

В замок ми повертались мовчки. Мюррей нічого не говорив і я могла тільки здогадуватись, як він сприйняв мої припущення та висновки... Кілька раз хотіла запитати, та мене зупиняв його грізний вираз, навіть про Дональдіну не уточнила, за що дорікала себе, піднімаючись сходами до своєї кімнати. Та з іншого боку - мовчання знак згоди, відповідно, Доні залишиться зі мною.

Після верхової їзди боліли сідниці, тому мені необхідний був відпочинок... По-лежавши з годинку, трохи відпочила та біль зтих. Прийшла Доні й сказала, що вже час готуватись до вечері та що сукня для мене вона вже готова... 

— Доні, а мені обов'язково спускатись у залі де всі вечеряють? — не те що б я не збиралась, просто цікаво. 

— Звісно! Якщо ви не спуститесь, без поважної причини, то цим проявите неповагу до господаря замку! — навіть так? Нічого собі? Цікаво яка на думку мешканців замку поважна причина?

Та запитала інше...

— Доні, а ти знаєш хто така Фієна і який у неї тут статус? — не потрібно мені цього знати, не потрібно у це лізти... 

— Хоч у замку я всього два дні... Та про Фієну пліткували і в мене вдома! — тихо проговорила Дональдіна. Як цікаво? — Фієна сестра Брайса, він же залишається головним у замку, коли Мюррея немає! Фієна не заручена з господарем, тому у статусі коханки, дуже принизливий для жінки її високого походження. Вона все надіється, що Мюррей зробить їй пропозицію... Та це навряд чи! Скоріш за все, це вирішуватиме король Девід Перший.

Навіть так, нічого собі.

Ще я розпитала Доні про друїдів, та знала вона дуже мало... Що друїди живуть у лісах з людьми не контактують, переважно, і що першого друїда, якого вона побачила у своєму житті, був друїд на вечері вчора! 
* * * 
Я спустилась у супроводі Доні, щоб показати всім і свій "соціальний статус", від якого в принципі нічого не залишилось, тому мені самій смішно з себе. Спочатку мене привезли селяни, мокру і з соломою на голові. Далі назвали відьмою й замкнули у в'язниці... А потім, чомусь Фрескін визнав мене невинною і назвав гостею замку... Чомусь тільки зараз, до мене дійшло, що щось тут не так... Надто підозріло! Поведінка Мюррея дивна, він ж мене зовсім не знає і...

Свої роздуми я перервала, бо відволіклась на присутніх за столом, яких було не так і багато, як вчора. І сам стіл був уже не таким довгим. В центрі, на особливому кріслі, сидів господар замку, з однієї сторони біля нього сиділа Фієна, у красивій сукні, сірого кольору і вишитими, срібними нитками, квітами, Брайс — з іншої сторони від Фрескіна. Воїн, з яким я танцювала вчора, і ще три чоловіки та одна жінка, яких я бачила вчора та не знаю нічого про них.

На столі було багато різних страв, не можу сказати що з вишуканої кухні, та цілком їстівні. Хоч більшість я й куштувати не стану. Фієна, при моїй появі, скривила своє красиве личко, мабуть, думає, що я зазіхаю на Мюррея, тому буде влаштовувати проти мене інтриги, в цьому я і не сумніваюсь...

— Леді Мартіно! Ми саме про вас говоримо, як і все селище, що стало свідком вашої сьогоднішньої прогулянки!

— Представтесь, будь ласка! — ще вчора перед танцем, потрібно було запитати його ім'я.

— Мене звати Лютер Орстон! — і все? Більше ніякої інформації? Щось не густо... 

Брайс буравив мене своїм холодним поглядом, та я старанно вдавала що не помічаю його. Мені не потрібно ворогів на свою голову! Єдине, що я хочу, це повернутись додому.

Фієна терлась об Фрескіна, мов пухнаста лисиця. Вигиналась у вигідних ракурсах перед господарем й філігранно маніпулювала жіночими хитростями: випадково торкалась його руки, сама намагалась дотягтись до страви, що стояла ближче до її брата, щоб її груди були ближче до очей Мюррея. А кажуть, що у двадцять першому столітті розпуста, це вони просто не сиділи за одним столом з Фієною.

Нам подали десерт, солодкий пиріг з лісових ягід, просякнутий медом, тісто дуже ніжне, а ягоди солодкі. Пиріг був дуже смачним, танув у роті й залишав після себе свіжий фруктовий смак. А ще я помітила посередині столу золотий свічник, на якому горіли свічки. Було дуже гарно, навіть, я б сказала - романтично. Свічник, був у формі сузір'я.

Сузір'я?! Але ж?! Як?!

Хвилину я тримала ложку біля рота й не могла отямитись від здогадки, від сигнального дзвіночка, що дзвенів на всю силу в моїй голові. І я ще раз в голові перебирала побачене за цих пару днів... Друїди! Ось воно... 

Друїди — жрецька каста, нащадки атлантів(за однією з теорій).

Однієюз областей таємного Знання друїдів, були магія та чаклунство, які ґрунтувалися на вічних, як сам Всесвіт, законах та астрономії. Вечеря завершилась, а мені потрібно було поговорити з Мюрреєм... Бажано наодинці. Та Фієна не відлипала від нього...

— Сер Мюррей, можна вас на кілька слів... — та здається у господаря замку були інші плани.

— Не зараз... — сухо промовив і пішов тримаючи під руку Фієну, яка світилась від щастя, що Фрескін мені відмовив в аудієнції.

Мені стало так не приємно, та нічого не залишалось, як піти у свою кімнату. Біля вхідних дверей стояла озброєна охорона, а вчора не було... Що змінилось?

Дійти до кімнати без пригод не вийшло. Майже біля самих дверей моєї кімнати мене зупинив Брайс, зі своєю нахабною фізіономією, яка мене до біса дратувала. 

— Чого така кисла? Засмутилась, що Мюррей не захотів тебе?.. Не хвилюйся, з перших джерел знаю, що він не такий вправний коханець як я! Тому вважай, що тобі пощастило! — вилупок, вишкребок, якщо він думає що я з ним... То глибоко помиляється! 

— Це ти на свою кандидатуру натякаєш? Вибач, я з дегенератами не ... — та не встигла я договорити, як він притиснув мене до стіни, і мабуть намагався розчавити, так сильно навалився на мене своїм тілом...

Від його близькості в мене скрутило в животі. А ще його запах мені не подобався, як і він сам. Запах поту, ледь очі не виїдав... 

— У замку вода в дефіциті? 

— Що ти несеш?