Розділ 11. "Історія клану Маккор"

Після закінчення трапези Гленна провела мене до нової кімнати, яка знаходилась на другому поверсі, як і кімната чи точніше кімнати Фрескіна.

— Гленно! — може тепер, коли я гостя, а не в'язень, жінка відповість на мої питання?

— Так!

— Тепер я можу вільно пересуватись по замку і його території! — бо уже три дні тут, а ще досі, як слід не подивилась замок.

А моя археологічна природа, вимагала цього від мене.

— Так, можете, та я не раджу вам цього робити!

— Чому? В замку небезпечно?

— Для вас дуже небезпечно! Ви молода, приваблива дівчина, без супроводу, знаходитесь в замку не одруженого чоловіка, слава якого випереджає... — вона різко замовкла, а мені так хотілось дослухати.

Та я могла й сама догадатись що вона хотіла сказати, це ж чотирнадцяте століття, дівчат видавав заміж батько в чотирнадцять-п'ятнадцять років. А до того, їх нікуди не випускали самих, без супроводу... Я саме не одружена, отже, кожен, може скористатись "мною" і нічого йому за це не буде.
Бо якби в мене була родина, то б вона вимагала чоловіка, що посмів скомпрометувати мою честь — одружитись. Та я не могла на таке розраховувати із зрозумілих причин. Тому я сама за себе.

— Я розумію про що ви... І дякую що заступились за мене!
Гленна кивнула і вийшла, а я заснула, уявляючи, як завтра вивчатиму замок, головне нікого не зустріти.

* * *
Ранок почався добре, мені принесли сніданок у ліжко, молода дівчина, яку вперше бачу. Вона ж допомогла одягатись.

— Як тебе звати!? — дівчина перелякано на мене дивилась.

Чому? Статус відьми з мене зняли! Тепер я гостя замку, леді!

— Говори, не бійся! Те що розмовляю, не так як ви, то все просто пояснюється, я не з цих країв! — та дівчина ніяк не наважувалась, вона ще більше тряслась.

— Нам не можна... — прошепотіла покоївка.

— Тобто? Тобі не можна розмовляти зі мною! — нічого не розумію.

— Не тільки з вами, а з всіма вельможами, мені та всім невільникам, що є у замку...

— Ти з клану* Маккор? — мабуть, а то вона мені видалась знайомою, я ж з нею вчора біля стіни у залі стояла.

— Так... — в очах дівчини заблискотіли сльози. А мені так жаль стало бідолашну.

— Зі мною можеш розмовляти, я нікому не скажу, будеш моєю помічницею, я поговорю з Гленною про це! — дівчина зраділа, та страх з її очей нікуди не зник.

— Розкажи, як ти потрапила у замок, що пережила? — я сиділа за круглим столом й доїдала сніданок, який сьогодні був набагато кращий ніж в попередні дні.

Свіжі фрукти, ароматні булочки, масло, мед, молоко і ягідний компот. А сама кімната з великим вікном з гарним краєвидом на гори й внутрішній двір, де метушились люди. Селяни та робітники ходили взад і перед, а охоронці рівно стояли на своїх постах — із замку вийти непоміченою не вийде.

— Ну, я чекаю! — підігнала я дівчину.

— Мене звати Дональдіна! Я дочка колишнього вождя клану Маккор... — вона зупинила розповідь й витерла з очей сльози, — Як ви, мабуть, знаєте, господар замку не є корінним шотландцем, він отримав ці землі від короля Шотландії, який підтримує Англію й хоче, щоб Мюррей навів потрібний йому лад.

Так, це я знала...

— А як шотландці його прийняли? — це ж дуже гордий народ, вільний, непокірний.

— У нас цінують і поважають силу! А Мюррей показав свою! Він об'єднав людей у замку і прилежних до нього територій, після страти королем попереднього вождя, за зраду. Спочатку, ніхто з вождів не вірив що у нього це вийде й не сприймали як загрозу. Та Мюррей сильний воїн, стратег, полководець...

Мій батько кинув йому виклик, образив Мюррея, сказавши що він чужинець і має піти з Шотландії... А через день люди клану Мюррей увірвались на територію нашого клану і вбили всіх, залишили в живих тільки молодих дівчат, й зробили з них служниць... — Дональдіна говорила тихо, а її очі були скляні, вона наче знову переживала ті події...

— Мені жаль твій клан, батька й усіх хто загинув! — справді жаль, ніколи не розуміла як можна так вчинити, прийти й всіх вбити...

***

* Клан — це спільнота, яку об'єднує спільна геральдика і визнання свого лідера — вождя або короля. Клани жили згідно з кельтських законів, що базувалися на звичаєвому праві. Клан, що не мав вождя не мав офіційного статусу у шотландському суспільстві. Претенденти на звання вождя клану мають бути визнані самим кланом, іноді в результаті процедури зборів клану чи спеціальних кланових судів. Вождь клану має право на герб засновників клану. Згідно традиційних законів вождь клану є військовим ватажком і законним представником клану у взаєминах з іншими кланами та з державою.
Історично склалося так, що до клану належали всі люди, що населяли певну територію і залежали від вождів клану і визнавали їхню владу. Через постійні конфлікти, війни кордони земель кланів змінювались і до одного клану належали люди, що носили різні прізвища. Але часто вони змінювали своє прізвище і називались так як вождь клану. Кожен, хто мав прізвище вождя автоматично ставав членом клану.
Людина яка виганялася з клану чи мусила тікати з клану автоматично оголошувалась поза законом і втрачала всі права. Вождь клану міг відмовити тій чи іншій людині у праві бути членом клану.
Жінка приймає прізвище чоловіка і стає частиною клану чоловіка. Їх діти є членами клану чоловіка, а не жінки. Але були випадки в історії, коли людина змінювала прізвище на прізвище матері та претендувала на посаду вождя в клані з якого походить мати. Колись в клані Маклауд вождь мав спочатку прізвище Джон Волрідж-Гордон, але потім змінив своє прізвище і став вождем клану Маклауд. Кожен клан має офіційні списки септ. Інколи одна септа може належати до двох кланів, тоді виникали певні суперечки до якого саме клану належить та чи інша септа. Окремі клани мають свої герби надані їм офіційно королем, інші клани мають тільки символи, емблеми, гасла, тартани та деякі інші притаманні тільки їм атрибути.