Розділ 9. "Обід і не тільки"

— Ви справді відьма? — запитала жінка, яка робила мені зачіску. Її слова важко було зрозуміти, бо їх вимова була така... Зовсім не така як у мене. 

— Ні, я просто жінка, яка потрапила в складну ситуацію! А цей нелюд Брайс, відправив мене до в'язниці! Жінки на мене так вирячились, мої слова їх дуже здивували. Та цікаво, яка саме частина речення їх так вразила? Де я про Брайса говорила, чи про те, що не відьма?

— Йди за мною! — зайшла Гленна, й не дала дізнатись відповідь у жінок, повела за собою, мабуть, на розмову з Фрескіном.

Тепер я відчувала себе впевненішою, не такою жалюгідною як дві години тому. Чистою, з вимитим волоссям і приємним ароматом. Мої здогади виявились вірними. Гленна відчинила двері кімнати, що знаходилась на другому поверсі замку й зачинила за собою, а я залишилась в кімнаті. Кімната була великою з вікнами, тому було світло, та все одно на столі стояв свічник зі свічками що яскраво горіли. А за самим столом сидів Мюррей, у коричневій сорочці, він мирно їв й дивився на мене.

— Проходь, приєднуйся до обіду! — просити двічі не треба було, я швидко сіла на крісло й почала вибирати із присутніх на столі страв...

Тут було з чого вибрати, два пироги, мабуть, м'ясні, велика тарілка зеленого горошку, скибки сиру, запечена птиця, хліб. Я взяла філе птиці, ложку горошку та шмат хлібу. О, помітила масло на тарілці, й щедро намазала свою скибку хліба... Ммм, як смачно, масло таке вершкове, смачнішого не їла, від задоволення зажмурила очі. 

— Що ти робила біля озера? — Мюррей питав спокійно, та кожне його слово врізалася в голову й не давало змоги не відповісти...

Чи уникнути відповіді, чи обманути... Що робити? Казати правду! Божевільну! Що я з дві тисячі двадцятого року, а сюди випадково потрапила... Хоча ні, не випадково, я власноруч намалювала ці кляті символи на руці...

— На твоїй руці символи? Що вони означають? Занервувала, бо скоріш за все, якщо скажу правду, він мене вб'є, оголосить, що я відьма...

— Сама не знаю, що відбулось... Як опинилась біля озера й навіть скупалась у ньому, два чоловіка мене знайшли й привезли до вашого замку! А Брайс, спочатку замкнув у кімнаті, а потім і у в'язниці... — вклала у свої слова всю свою злість на Брайса, на якого така зла...

Фрескін піднявся й підходив до мене, мов хижак й чим ближче він наближався, тим страшніше мені ставало... І я поки не розібралась хто він, друг мені, чи ворог! Та коли він схопив мене однією рукою за шию й заставив піднятись з крісла, налякалась мало не до смерті. В його руках відчувалась надлюдська сила, що з легкістю зламає мою шию, без зайвих потуг... 

— Пустіть... — ледь прошепотіла, бо дихати ставало важче, а він не зупинявся, продовжував стискати...

— Не люблю коли мене обманюють, а брехню я відчуваю. — він нахилився близько й говорив просто у моє вухо від чого здавалося, що його голос лунає в моїй голові.

Мої обидві руки зловили його руку й намагалися забрати, щоб зробити вдих, та марно... Цей клятий садист, ще не насолодився! Він притиснув мене до столу, грубо, боляче та послабив хватку, і я змогла зробити вдих, хоча руку з шиї не забрав, а другою, почав досліджувати моє тіло, починаючи з талії, груди, сідниці... 

Я хотіла це припинити, мені зовсім не подобалась його грубість, що межувала з болем, тому пручалась й намагалась вирватись... Та Мюррея мої слабкі потуги в порівнянні з його силою, ще більше розпалювали, бачила це по блиску його очей. 

— Знаєш що хочуть чоловіки після кривавого бою? — говорячи він водночас цілував моє вухо, щоку, губи, а я відхилилась від його губ й мало не ридала від безсилля, бо не могла нічого вдіяти, навіть на міліметр відсунути цю гору м'яз.

— Грубого сексу! — не сумнівалась що він скаже саме це.

І він поцілував мене, у тій же загарбницькій манері, протискаючи свого язика до мого рота, кусаючи губи, його поцілунок був дуже гарячий і болісний. Навіть не думала, що поцілунки можуть приносити скільки болю.

У двері постукати, і чоловік відірвався від мене, переляканої й навіть заплаканої, бо кілька сльозинок, таки скотились з очей. Забрав руку з моєї ший, іншу від волосся, зачіску він точно зіпсував.

— Заходьте! — гаркнув він. І двері відчинились, й граційно заплила молода, красива брюнетка, в корсеті, її талія була осиною, а бюст з великим декольте, яке показувало більшу частину грудей. Вона сліпуче посміхнулась, поки не побачила за широкою спиною чоловіка мініатюрну мене.

Та вміло опанувала себе й знову спокусливо посміхалась. Вона точно не на обід прийшла...

— Фієно! Радий бачити, хоч ти не дуже вчасно! — Фрескін підійшов до леді й поцілував руку. Його зовсім нічого не тривожило, навіть я, що стояла мов статуя...

— Іди, потім договоримо! — це кинуто мені, він це сказав, навіть не глянувши, переключивши всю свою увагу на Фієну. Тому я вибігла з кімнати й не бажала продовжувати нашу "розмову".

Та пробігши кілька метрів зупинилась. Куди мені йти? Уявлення не маю, Мюррей, свиня, нічого не сказав. Теж мені господар замку! Спустилась я на кухню, по дорозі зустріла

кілька охоронців, які не затримували мене, та проводжали зацікавленим поглядом. На кухні творився хаос, метушня, близько десяти людей були зайняті приготуванням, мабуть, вечері...

 — Ти що тут робиш? — Гленна, наглядала за роботою й віддавала накази...

— Я не знаю куди мені йти... Добре, що вона мене зрозуміла без слів й відвела до кімнати в якій я провела першу ніч та зачинила її на ключ.

Дістали мене ці мешканці замку, одні хами! Доторкнулась до своїх губ, які пекли й боліли від поцілунку... Дивні відчуття... Та чоловік був такий пристрасний він горів бажанням, а його тіло мало не втискалося в моє... А його гора м'язів? Це щось нереальне...

Прилягала на ліжко і в думках відтворила наш поцілунок, як поставила свої руки на його плечі й намагалась відштовхнути, як відчувала під своїми долонями його міць, як рухаються ті ж м'язи...