Крок за кроком... Джейн тихо ступала босими ногами по килиму. В руках в неї було взуття – дорогі інкрустовані діамантами туфельки з золотими пряжками. На голові – символ влади принцеси – корона, також з діамантами. Шовкові панчохи також довелося зняти, щоб не забруднити і не видати себе, якщо її спіймають. Сама ж вона була одягнена у сукню, дорогу, як вже можна було здогадатися, з дамасту - рожевого, прикрашений білими візерунками. На спину спадали темно-каштанові лискучі пасма. На світлій, майже білій шиї - кольє з діамантів. Очі сині, глибокі, як лагуна сині, а їх обрамляють густі чорні вії.
Крок за кроком... Тихо і обережно щоб... (стало чутно брязкіт каструль) нічого не зачепити...
З-за дверей визирнула донька статс-дами, вісімнадцятирічна Еллен.
– В такому вигляді Ви збираєтеся ходити по службовій частині замку? – запитала вона, схрестивши руки і голосно засміялася.
– Не смішно... – мовила Джейн, вона пішла, взувши туфельки на голі ноги, і уминувши увагою панчохи в руках.
– Дивна ж ця принцеса Джейн... – мовила Еллен до матері, коли принцеса пішла.
– Нам не зрозуміти вищих людей... – мовила матір і пішла виконувати свої справи.
Джейн йшла розлючена. Перша спроба втечі виявилася невдалою... Дівчина все життя росла в замку, в цій "золотій клітці". Про те, щоб виходити за межі палацу батько й чути не хотів. Джейн вже й перестала просити його про це, бо ж знала, що відповідь - "категоричне ні!". Вона прийшла в кімнату і сіла при вікні.
– Чому? – обурено запитала вона сама в себе. – Всі проти мене! Світ проти...
Вона зітхнула і поглянула в вікно: високий мур, за яким нічого не видно. Порослий плющем і ломиносом.
– Я тут як бранка... – зітхнула Джейн.