Розділ 39.

Тереза

У центральній кімнаті-вітальні запанувала гнітюча тиша. Тереза відчувала, як серце колотиться об ребра, очікуючи відповіді від сестри Аркана — принцеси Іоланди. Та, здавалося, насолоджувалася цією напругою, вочевидь вирішивши, що саме вона тут господарка ситуації.

— Іоландо, — з натиском промовила Тереза, стискаючи кулаки, — ми чекаємо пояснень.

Дівчина вже давно почала панікувати, хоча стримувала себе з останніх сил. Кожна секунда мовчання була як удар батогом по нервах. Тим часом Іоланда продовжувала єхидно усміхатися, ніби розважалася цим спектаклем.

— Любонько, — протягнула вона з зверхністю, — а ти не в тому становищі, щоб так зі мною говорити.

— Слухай, — різко озвалася Люба, не витримавши цього театру, — Любонька тут я, а це Тереза, твоя, між іншим, тепер родичка. Так що якщо вже прийшла в чужий дім, то поводься як гостя. А як ні...

— Зупинись, Любо, — встигла перервати подругу Тереза, поки та не почала погрожувати члену королівської родини, — і ти теж, Іоландо. Зараз ми підемо на кухню і втрьох усе обговоримо. Заодно і познайомимося як слід.

Іоланда зверхньо фиркнула, театрально закотила очі і неохоче все ж підвелася з крісла. Тереза пішла трохи вперед і тихо шепнула подрузі на вухо:

— Все буде добре. Не заводься, — і легенько вщипнула її за руку.

Гілмор приніс найкращий порцеляновий сервіз, а Люба взялася за свої фірмові десерти: вона обережно відрізала по шматочку вишневого торта, який ще дивом весь не з'їли, і виклала з духової шафи ще гаряче печиво, що дивом не згоріло — про нього всі забули в суєті дня.

Коли вірний слуга їх залишив, Тереза на правах господарки розпочала розмову, намагаючись приховати тремтіння в голосі:

— Любо, це принцеса Іоланда, старша сестра Аркана, дочка королеви Зерільди.

Люба злегка кивнула, а ельфійка знову закотила очі, але цього разу промовчала. Тереза розуміла, що представила принцесу занадто фамільярно, порушуючи протокол. Мабуть, потрібно було назвати якісь титули, згадати поважні роди чи хоча би повне ім'я, але вона не знала всіх цих формальностей.

— А це моя найкраща подруга, Люба, — сказала Тереза, сподіваючись розрядити атмосферу.

— Так? — хмикнула Іоланда з холодною цікавістю. — І що вона тут робить?

— Я найкращий у вашому королівстві кулінар, — без жодних сумнівів заявила подруга, випростовуючи плечі. — Запрошую на дегустацію.

Поки ельфійка недовірливо дивилася на дівчат, її рука мимоволі взяла золоту ложечку і потягнулася до торта на тарілці. Скуштувавши, вона підвела брови і ствердно покивала головою, проте промовила лише:

— Непогано.

Але друга ложка зачерпнула вже значно більше десерту. Іоланда заплющила очі і кілька довгих секунд зосереджувалася на смакових відчуттях, що заполонили її свідомість.

Побачивши, що настрій покращується, Тереза набралася сміливості торкнутися найважливішого питання:

— Іоландо, я так розумію, тобі відомо, де зараз Аркан-Дагон?

— Так, — цей раз тон ельфійки був помітно поблажливішим. — Він зібрав команду і збирається відкрити арку-портал.

— І? — Тереза запила чаєм свій шматок торта, намагаючись приховати тривогу. — Наскільки це небезпечно? Якщо він маг, та ще й з командою...

— Терезо, — голос Іоланди став серйозним, майже суворим, — це надзвичайно небезпечно. Там кілька років тому зникли потужні маги Спілки — не тільки нашого королівства, а й інших земель. Найсильніші з найсильніших.

 — Якщо він так вирішив, значить, у нього є для цього вагомі підстави, та й після появи Ілларіуса...

Тереза не встигла договорити — чашка з рук Іоланди з гуркотом впала на підлогу, розбившись на десятки уламків.

— Що?! — вигукнула принцеса, хапаючи ротом повітря. — Що ти сказала?! Повтори!

Її налякані очі свідчили про жах, який вона переживала. Іоланда почала задихатися, а з очей потекли сльози. Обличчя побіліло, наче вона побачила перед собою привида.

— На, випий, — Люба швидко налила в стакан ягідний морс, а сама підняла уламки, щоб не кликати сторонніх.

Руки ельфійки тремтіли так сильно, що Люба взяла стакан у свої долоні і обережно піднесла до вуст Іоланди. Та поступово почала приходити до тями. Тереза підійшла з іншого боку, взяла її за тремтливу руку, розстебнула верхні ґудзики сукні, що стискала горло, і зняла з голови тісний обруч. Взявши серветку, вона почала махати над стривоженою ельфійкою, бурмочучи:

— Пробач, пробач. Я не знала, що ти не в курсі. Аркан також спочатку не вірив мені, проте залишений перстень не залишив жодних сумнівів...

— То це ти його бачила?! — Іоланда схопила Терезу за зап'ястя з несподіваною силою. — Розкажи все! До найменших подробиць!

Вона взяла стакан у Люби і сама відпила ковток, не відводячи погляду від Терези.

— Що за магічне зілля? — кивнула на морс.

— Нічого магічного, — відмахнулася Люба, — лише різні ягоди та мед.

Дівчина коротко почала переповідати ту фатальну прогулянку після неприємної розмови з Іоландою та королевою. Принцеса злегка зніяковіла, коли почула згадку про той обід, але тема її чоловіка цікавила її набагато більше.

— І як він зник? — не вірила вона.

— В одну мить. Як тільки я перевела погляд на вхідні двері королівського палацу і побачила Аркана. Коли повернулася, щоб попрощатися, його не було. Наче розчинився в повітрі.

— Він торкався тебе? — у голосі з'явилось болісне хвилювання.

— Ні, він сидів за столом в альтанці і запрошував зайняти місце навпроти, щоб поговорити. Але він здавався мені... дивним.

— Що саме було дивне? Яким він був? — не вгавала сестра коханого, вп'явшись поглядом у Терезу.

— Я ж ніколи раніше його не бачила, тому мені важко судити об'єктивно. Але як психолог я помітила глибоку моральну втому, наче він щось вагоме хотів сказати або виважував якесь доленосне рішення.

— Тобто ти бачила чоловіка, але не можеш стовідсотково стверджувати, що це Ілларіус?