Розділ 31.

Тереза

Їхній сніданок трохи затягнувся через ранкові втіхи, які залишили на обличчях обох щасливі усмішки та розкуйовджене волосся. Тереза ліниво потягнулася, милуючись тим, як ранкове сонце падало на обличчя Аркана, а він спостерігав за нею з тією особливою ніжністю, яка з'являлася лише у найінтимніші моменти.

Гілмор, як завжди, з’явився вчасно — беззвучно, майже невідчутно, наче тінь, що знала, коли і де їй бути. Він приніс не лише сніданок, ретельно сервіруючи стіл, а й коротко, чітко доповів про все, що відбувалося в палаці. Його мова була відточеною, немов злагоджений механізм годинника — кожне слово мало свою вагу, жодного зайвого, жодної емоції.

У викладі Гілмора не було ані осуду, ані оцінок, лише лаконічні, витримані факти. Так він повідомив, що діти вже поснідали і вирушили на урок верхової їзди. Для Терези це виявилося несподіванкою — вона ще не знала, що Карл і Мартіна мають власних пегасів. Причому, не звичайних — кожен з них володів зачатками ментального зв’язку й розумів господаря без слів.

Гілмор не наголошував на значущості цієї новини — він просто залишив її в повітрі, дозволивши іншим зробити висновки. Сам же, не привертаючи уваги, вже готувався вийти. Його рухи були бездоганно виваженими, жест — ледь помітний, але сповнений гідності.

Аркан навіть не дивився на нього — не тому, що зневажав, а тому, що не потребував цього. Їхнє розуміння було давнім і мовчазним. Гілмор служив ельфійському роду вже понад два століття — більше, ніж хтось інший, він розумів настрій господаря з одного поруху руки, з ледь помітної зміни в тіні на обличчі.

Тактовний, спокійний, майже невидимий — але саме він тримав на собі не лише побутову рутину замку, а й тонке балансування між людьми, магічними істотами й ельфійською знаттю, адже сам був напівкровкою.

І тепер, коли він непомітно зник за дверима, у кімнаті лише на кілька секунд залишився відлуння його присутності — витонченої, мов аромат дорогого чаю, що ледь відчутний, але запам’ятовується надовго.

За сніданком, коли Аркан розповідав про плани на день, Тереза раптом згадала про важливу обіцянку.

—Нам треба поспішати, уже майже обід, — від слів Терези Аркан питально вигнув брову та відставив чашку з чаєм.

—Я щось забув? — він спостерігав за рухами Терези, яка щойно справилася з останнім шматком сніданку, але в її очах з'явилася та хитрувата іскорка, яку він вже добре знав.

—Не щось, а когось, — тепер уже Тереза пильно вдивлялася на коханого, який уже десять секунд перебував у ситуації повної розгубленості. —Гаразд, скажу, але ти будеш мені винен, — вона весело підморгнула і спокусливо закусила губу.

—Здаюся. Каюсь. Винен, — театрально підняв руки догори, але в глибині душі вже почав підозрювати, про що йдеться.

—Ми мали забрати Любу. Пам'ятаєш?

Його обличчя миттєво набуло серйозності. Романтичний настрій зник, змінившись виразом стурбованості.

—Терезо, думаю, що зараз це не на часі. Ситуація у королівстві...

—Якраз через ситуацію у королівстві, — перебила вона, нахилившись ближче. — Аркане, портали можуть дати збій у будь-який момент. Якщо ми не заберемо її зараз, то коли? Коли все закінчиться? А якщо не закінчиться найближчим часом? А від завтра нам немає де жити? Це ж була твоя обіцянка.

Він поклав виделку, розуміючи, що розмова набирає серйозних обертів.

—Люба знає про ризики? — його голос був стриманим, але Тереза чула в ньому внутрішню боротьбу.

—Звідки?  Але я знаю подругу, — вона простягла руку і накрила його долоню своєю, — вона готова до тривалого переїзду у світ ельфів. Назавжди, якщо буде потрібно.

Аркан глибоко вдихнув, дивлячись у її рішучі очі.

—Тереза, якщо портал дасть збій під час переходу...

—Тоді ми всі будемо у тій же ситуації, — вона стиснула його руку. — Але якщо не спробуємо зараз, вона стане мене шукати і завтра добереться до Пентагону.

Це був сильний аргумент.

—Добре, — він підвівся, рішучість повернулася у його рухи. — Але ми їдемо зараз і повертаємося якомога швидше.

За півгодини вони стояли у його робочому кабінеті біля знайомого порталу. Тереза відчувала знайому тривогу перед переходом, але цього разу вона була змішана з хвилюванням за подругу.

—Готова? — Аркан простягнув їй руку.

—Авжеж, — вона міцно стиснула його долоню.

Перехід був швидким, але Тереза відчула щось нове — портал наче тремтів, був менш стабільним, ніж зазвичай. Аркан, судячи з його стурбованого виразу, теж це помітив.

Вони опинилися у звичному робочому кабінеті медцентру. На дверях ледь помітно блищала табличка: "Аркадій Петрович Лісовський". Сьогодні був вихідний, проте на них уже чекав Петро Генадійович — довірена людина родини, яка служила їм водієм уже понад сорок років. Його поважне обличчя освітлила тепла усмішка при вигляді Терези.

—Аркадію Петровичу, як завжди, радий вас бачити, — він легко вклонився і виявив повагу до свого начальника. — Автомобіль готовий.

Дорога до будинку, де останній день мешкали Тереза і Люба пролетіла швидко, але Тереза не могла позбутися відчуття тривоги. Вона стиснула руку Аркана, який їхав поруч.

—Все буде добре, — прошепотів він, але вона бачила напругу в його очах.

Люба зустріла їх біля дверей, і Тереза була приємно здивована тим, наскільки радісно та збудливо виглядала подруга. Її очі світилися від щастя, а на обличчі грала широка усмішка. —Терезо! Аркадію! — вона кинулася до них з обіймами. — Я так чекала цього дня! Валізи стояли в передпокої, квартира здавалася порожньою та готовою до переїзду.

—Я готова, — сказала Люба, ледь стримуючи хвилювання. — І знаєте що? Я взяла найголовніше! — вона загадково підморгнула і показала на великий пакет біля валіз. — П'ять кілограм найкращої кави! Єдиного продукту, якого, за словами Терези, не вистачає в Брестімолі.

 —П'ять кілограм? — здивовано перепитав Аркан.