Розділ 29.

Тереза.

Тереза з дітьми пішла до великого залу, де світло каміна танцювало на стінах, створюючи затишну атмосферу. Карл та Мартіна, забувши про всі турботи, з захопленням грали в хованки між величезними меблями. Тереза намагалася виглядати безтурботною, хоча серце її калатало від хвилювання за Аркана. Дивно, подумала вона, як швидко вона почала сприймати його турботи як свої власні. Ще кілька тижнів тому прчувалася звичайною дівчиною, що мріяла про кар’єру, а тепер... тепер кожна зморшка на чолі ельфа відгукувалася болем у її грудях.

Вона знала, що діти чують кожну нотку тривоги в голосі дорослих, тому посміхалася найщирішою посмішкою, яку тільки могла зобразити. Материнський інстинкт, який прокинувся в ній з появою Карла та Мартіни, допомагав їй грати цю роль природно. Хіба не дивно? Нещодавно стала нянею для малих бешкетників, а тепер готова була захищати дітлахів будь-якою ціною.

— Терезо, а чому тато такий серйозний? — запитала Мартіна, влаштовуючись на килимі біля каміна.

— Він просто думає про важливі речі, — відповіла Тереза, присідаючи поруч. Її пальці мимоволі торкнулися тонкого магічного браслета на зап'ясті — символа її нового життя в цьому світі. — А наскільки ви близькі з кузеном Меліелем?

— Ми бачимося лише влітку і взимку, бо Меліель навчається в Магічній Академії уже цілий рік! — поділилася Мартіна, а очі її засяяли від гордості.

Карл встав і розправив плечі: — Так! І наша мама там колись працювала! Вона знала багато цікавих заклинань.

Тереза відчула знайомий біль у серці. Коли діти згадували матір, вона розуміла, що ніколи не зможе її замінити — лише доповнити їхнє життя своєю любов'ю. Та чи цього достатньо?

— Але найцікавіше, — підхопила Мартіна, — що Меліель навчився робити світлячків з повітря! Покаже наступного разу.

— А ще у нас є кузен Аелор! — пожвавішав Карл, коли побачив зацікавлення в очах Терези— Йому сімнадцять, і він поїхав до східного королівства Ґліндеріса!

— Та він же старенький, — скривилася Мартіна, чим потішила Терезу. — Завжди серйозний, як тато. А от кузена Амарі — вона справжня принцеса!

— Амарі найкрасивіша! — підхопив Карл. — ЇУ неї довге біле волосся і яскраві бірюзові очі, й двадцять років, і вона вийшла заміж за старшого принца з Західного королівства!

— За сина короля Вельзара! — чваньковито додала Мартіна. — Тепер вона теж королева буде!

— Хотілося побачити їхнє весілля, — мрійливо зітхнула Мартіна. — Амарі казала, що в них там золоті карети і все таке, але нас туди не брали...

Тереза слухала дитячий щебет, але думки її постійно поверталися до кабінету, де зараз проходила таємна нарада. Що трапилося з Ілларіусом? Чому його зникнення п'ять років тому досі лякає усіх? І чому сама згадка його імені змусила навіть виваженого Аркана прийняти важливі міри? Вона ловила себе на думці, що знає інтонації його голосу краще, ніж власні. Коли це сталося? Коли цей чужий світ став для неї рідним домом?

Гілмор з'явився в залі з підносом, але його проникливий погляд затримався на Терезі довше, ніж зазвичай. Він помітив тонкий магічний шлюбний браслет на її зап'ясті — той самий, що ледь виднівся з-під рукава. Він помічав тепле ставлення Аркана-Дагона до няні, проте тепер він розумів, що перед ним майбутня господиня.

— Пані Терезо, — звернувся він з особливою повагою, та не забував про її походження, — Аркан-Дагон просить передати вечерю до кабінету. Там зібралися лікар, маг та його друг Зеінер. А ви проходьте з дітьми до їдальні.

— Звісно, Гілморе, — відповіла Тереза, і дворецький знову відзначив, як природно вона приймає розпорядження, неначе керувати слугами для неї звично.

Тереза сама здивувалася цій природності. Ще недавно вона соромилася попросити офіціанта принести солі, а тепер розмовляла з дворецьким, як справжня аристократка. Що з нею сталося? Чи змінює цей світ її саму, чи просто допомагає розкрити те, що завжди було приховано всередині?

Після вечері Карл і Мартіна згадали про своїх звіряток, які харчувалися магією раз на день, хоч і з вигляду здавалися справжніми біологічними тваринками. Вони бігали по залу, граючись зі своїми магічними манадрейками — Карл намагався спіймати багряного дракончика Колобка, який прудко стрибав і ховався за меблями, а Мартіна гладила свою білу Білосніжку, яка мирно спала в її долонях.

Спостерігаючи за цими магічними створіннями, Тереза раптом згадала про свою подругу Любу. Як би їй сподобалося тут? Люба завжди мріяла про пригоди... Вона б точно захопилася всіма цими чудесами. Але чи змогла б вона, як і Тереза, прийняти цей світ всім серцем?

 Карл підбіг до Терези з цікавими очима: — Терезо, а чому мій манадрейк називається Колобком? Адже він зовсім не схожий на м'ячик!

— А чому моя Білосніжка? — додала Мартіна, спостерігаючи, як біле пухке звірятко кліпає своїми темними оченятами.

Тереза розсміялася, вдячна за можливість відволіктися від темних думок: — Білосніжка — це принцеса з казки, яка була найвродливішою в королівстві...

— А ще у неї було семеро братиків, як гномиків у казці, — додала Тереза, згадуючи, як колись сама слухала ці історії.

Тереза терпляче пояснювала, але малі бешкетники постійно знаходили привід покепкувати над своїми улюбленцями. Колобок виявився "занадто швидким для колобка", а Білосніжка — "занадто самотньою без своїх братиків".

— Гаразд, — сміючись, здалася Тереза. — Завтра розповім вам казку про справжнього Колобка. Може, тоді зрозумієте, чому ваш дракончик так називається.

— А про Білосніжку теж? — благально запитала Мартіна.

— І про Білосніжку теж. А тепер — спати!

Діти, втомлені від ігор, не заперечували. Вони створили маленькі магічні сфери, які Колобок і Білосніжка проковтнули і перетворилися на маленьких іграшкових кудлатиків. Потім поставили їх у магічну скриньку.

 Тереза проводила дітей до кімнати, побажала спокійної ночі, але сама заснути не могла. Думки її кружляли навколо дивних змін у собі. Коли вона встигла так прив'язатися до цього місця? До ельфів? До нього?