Розділ 25

Тереза.
Тереза відчувала, як маленькі долоньки міцно стискали її руки, а діти наввипередки щебетали про своїх майбутніх улюбленців. За спиною залишалися сестра та мати коханого. Ніби зовні вони були схожими між собою, проте це виявилося лише поверхневою подібністю — характери кардинально відрізнялися.

Біля лавок, що стояли по обидва боки ідеальної алеї, чекав ельф, який був дещо старшим за Карла. На вигляд йому було років тринадцять, але в його очах вже світилася мудрість, що перевищувала його вік. Схожість з Карлом одразу видавала їхній родинний зв'язок — ті самі вольові риси обличчя, та сама впевнена постава.

— Меліель, де наші тваринки? — нетерпляче спитала Мартіна, підстрибуючи на місці.

Він спокійно відійшов убік, елегантним жестом вказавши на кілька маленьких пухнастих комочків, що грілися на сонці біля його ніг.

— Ось ваші малята, — він відступив, але його уважний погляд затримався на Терезі. — А це хто?

— Це наша Тереза! — з гордістю вигукнув Карл, стискаючи руку дівчини міцніше.

— Поки що наша няня, — Мартіна відпустила руку Терези і підійшла до кузена ближче, підводячись на носочки, щоб прошепотіти йому на вухо: — Але нашому татові вона дуже подобається.

Тереза зробила вигляд, що не чула цієї зухвалої заяви, хоча серце неспокійно калатало від приємних відчуттів дитячого схвалення.

— А я Меліель, кузен Мартіни і Карла. Радий з вами познайомитися, — він простягнув руку з природною ґречністю, і Тереза легко її стиснула.

— Рада знайомству, Меліель.

На відміну від зухвалої та зверхньої матері Іоланди, юнак здавався втіленням аристократичного виховання — спокійний, розсудливий, з тією особливою елегантністю, яка приходить лише з віком та мудрістю.

— Це моя, дивись! — привернула увагу Мартіна, обережно беручи в руки білу пухнасту грудочку. — Це дівчинка, їй лише півтора тижні. Допоможи назвати!

Вона протягнула тваринку Терезі, і та ледве не скрикнула від здивування. Це була дивовижна суміш дракончика, шиншили та кажана. Біленьке створіння мало найм'якше хутро, яке тільки можна уявити, мініатюрну драконячу мордочку з крихітними ніздрями, з яких час від часу вириваються маленькі пухирці диму, та шкіряні крила, що тремтіли як осінні листочки.

— Ніколи не бачила таких звіряток, — зачарована промовила Тереза. — Таке пухнасте, цікаве... а ще й з крильцями! І воно димить?

Малятко кліпнуло на неї великими сапфіровими очима і тихенько пирхнуло, випустивши невеличку хмаринку рожевого диму.

— Це манадрейки, — пояснив Меліель з неприхованою гордістю. — У Мартіни шинодрак — суміш дракона, шиншили та кажана. А у Карла, — він вказав на темно-багряний комочок, що намагався заховатися за каміння, — лепокрил. Він не такий м'який, проте стрибає як блискавка.

Білий пухнастий м'ячик справді був неймовірно м'яким, як найдорожча шиншила, але мордочка з крихітними драконячими ріжками та шкіряні крила видавали його магічну природу. Карлів лепокрил мав довгі задні лапки, як у зайця, і саме в цю мить продемонстрував свої здібності — стрибнув у кущі з такою швидкістю, що залишив лише розмитий слід.

— Ти куди, пустуне? — побіг за ним малий ельф, розмахуючи руками.

— Це єдиний шинодрак білого кольору, — продовжував Меліель говорити про звірятко Мартіни, яке Тереза все ще тримала у руках, при цьому спостерігаючи за братом з доброзичливою усмішкою. — Решта семеро були сірими, коричневими і навіть рудими. Білий колір у манадрейків — знак особливої магічної сили.

— Можна назвати її Білосніжкою? — запропонувала Тереза, гладячи м'якеньке хутро.

— Ухти! — застрибала Мартіна від радості. — Карле, ти чув? Тереза придумала ім'я моїй тваринці! Білосніжка!

Малятко наче зрозуміло, що говорять про неї, і задоволено замуркотіло, випустивши з ноздрів невеличкі срібні іскорки.

Тим часом Карл таки спіймав свого непосиду і прибіг до них, тримаючи лепокрила обома руками.

— Ось, тепер потримай мого, — він був набагато пухкішим, ніж здавався, немов любив поїсти, але тільки-но Тереза взяла його до рук, він знову зістрибнув з такою силою, що вона ледве встигла вхопитися за повітря.

— Ах ти, Колобок! — засміялася вона, присідаючи й намагаючись впіймати невгамовне звірятко. — Ходи сюди, маленький бешкетнику!

— Ко-ло-бок! — реготав Карл, плескаючи в долоні. — Мені подобається! А хто це такий?

— Пізніше розкажу казку. Лови його, поки не втік до сусідніх володінь!

— Карле, — втрутився Меліель з авторитетом старшого брата, — застосуй магію і поклич його. Інакше не зможеш приручити. Пам'ятай: манадрейки підкоряються лише тому, хто може з ними спілкуватися їхньою мовою.

Він терпляче пояснював молодшому ельфу, як правильно зосередитися, як послати магічний імпульс, як встановити ментальний зв'язок. Його спокійний голос та впевнені рухи вгамували неслухняних звірят. За кілька хвилин обидва манадрейки стали покірними і мирно сиділи на руках у дітей, лише час від часу випускаючи з ніздрів кольоровий дим з іскрами.

— Чим харчуються манадрейки? — допитливо цікавилася Тереза, спостерігаючи, як Білосніжка намагається вкусити її за палець крихітними зубками.

— Енергією та магією, — пояснив Меліель, погладжуючи Колобка, який нарешті заспокоївся. — Це свого роду декоративні приручені помічники. Вони слугують розвитку магічних здібностей свого господаря і можуть передбачати небезпеку. Виводяться також магічним способом. Лише наш королівський маг Каладан Сільвантор здатний створювати подібних істот.

— Але ж ти казав, що у Білосніжки було ще сім братиків і сестричок, — здивовано перепитала Тереза.

— Так, а у Колобка було четверо, — кивнув Меліель. — Проте після того, як двійнята обрали своїх улюбленців, інші будуть... повернуті в магічну енергію, — тактовно сформулював він. — Ходімо до Каладана, вам треба закріпити їхні імена і зміцнити ваш зв'язок. До побачення, Терезо. Сподіваюся, ми ще побачимося.