Розділ 19.

Тереза.

Тереза переступила поріг квартири, і одразу відчула, як напруга в повітрі стає майже видимою. Люба стояла посеред кімнати, мов розбите дзеркало — її обличчя віддзеркалювало всю безнадію ситуації. Червоні від сліз очі, розтріпане волосся, стиснуті кулаки — подруга була на межі нервового зриву.

— Терезо! — вигукнула Люба з таким розпачем, що здавалося, ніби крик вирвався з самих глибин душі. — Ну як так? Де ми будемо жити? Що ми будемо робити?

Вона кинулася до Терези, обіймаючи її з такою силою, наче боялася, що подруга теж зникне, залишивши її саму з цим жахом. Тереза відчула, як тремтіли Любині плечі, як її гарячі сльози крапали на свою шию.

— Заспокійся, — пробурмотіла Тереза, хоча сама відчувала, як серце калатає десь у горлі. — Залишається Аркадій. Треба йому телефонувати.

Люба миттєво відсторонилася, витираючи очі рукавом. Її погляд став пильним, наче детектива, що шукає докази. І тут вона помітила його — тонкий золотистий браслет на Терезиній руці, який блищав у світлі променів сонця, що долинали з-за вікна, мов таємничий сигнал.

— Це що? — Люба вказала на прикрасу, її голос став підозрілим.

Але Тереза вже набирала номер, і коли почула знайомий чоловічий голос, вся її постать змінилася. Плечі опустилися, обличчя пом'якшало, а голос набув майже медової інтонації.

— Алло, Аркадію, — промовила вона, присідаючи на диван і схрещуючи ноги. — Так, я не на роботі... Мені потрібна твоя допомога.

Люба спостерігала за цією трансформацією з відкритим ротом. Як подруга могла так швидко змінитися? Як могла розповісти про всі їхні проблеми чоловіку, якого ледь знає?

— Так, чекаю, — Тереза відставила телефон і розстебнула верхній ґудзик сорочки, неначе їй стало жарко від розмови.

І тут Люба побачила ще одну таємницю — витончений кулон на тонкому ланцюжку, який ховався під тканиною. Її очі розширилися від здивування та обурення.

— Ну що він сказав? — вимагала Люба, її тон став різким, наче лезо ножа. — І хто це подарував? — вона вказала пальцем на кулон, її рука тремтіла від емоцій.

Тереза мовчала, її погляд метався між подругою та телефоном. Атмосфера в кімнаті стала електричною — дві жінки дивилися одна на одну, між ними витала безліч невисловлених питань та підозр.

І саме в цей момент, коли напруга досягла свого піку, різко пролунав дзвінок у двері. Металевий звук розрізав тишу, мов грім серед ясного неба, змушуючи обох жінок здригнутися та перевести погляди до вхідних дверей.

Хтось прийшов. Але хто? Аркадій не може так швидко прибути…

— Я відчиню! — побігла до дверей зарум'янена подруга.

— Де вона? — почувся чоловічий стурбований голос.

Аркадій майже влетів у кімнату. Це сталося настільки несподівано і блискавично, що ніхто з дівчат не збагнув, що трапилося.

Їхні погляди зустрілися, а в очах ельфа читалася тривога і страх. Він взяв Терезу за руку, і та вмить, як пір'їнка, піднялася, щоб опинитися в його обіймах.

— Ну нарешті, кохана. Що з тобою трапилося?

Люба з відвислою щелепою пройшла в кімнату, тихо перебираючи босими ногами. Вона перебувала у дивному заціпенінні. Перед нею стояв чоловік, якого вона бачила вперше, але який поводився з її подругою так, наче вони були разом ціле життя.

— Усе гаразд, — спробувала ухилитися від прямої відповіді Тереза.

— Терезо, наші обручки палають. Це завжди вказує на небезпеку, що загрожує одному з пари. Я вже годину собі місця не знаходжу, а коли компанія повернулася з обіду без тебе, я хотів одразу телепортуватися до тебе. От тільки не знав, де саме ти знаходишся і хто є у твоєму оточенні, адже нас не повинні бачити ніхто з земних.

— Кхе-кхе, — привернула до себе увагу Люба. — Я все ще тут.

— Аркадію, познайомся. Це моя подруга Люба. І вона все знає про мене, а тепер дещо і про тебе.

Аркадій повільно повернувся до Люби, його погляд став обережним. Ельфійські очі, які змінювали колір від сірого до яскраво синього залежно від освітлення, пильно вивчали дівчину.

— Приємно познайомитися, — промовив він, злегка схиливши голову в традиційному ельфійському вітанні. — Хоча я маю відчуття, що ти знаєш про мене набагато більше, ніж я про тебе.

Люба усміхнулася, і в її очах спалахнула іскорка чогось пустотливого.

— Це легко виправити. Давайте я заварю кави, а ви поговоріть тут.

— А можна мені чаю? — делікатно спитав Аркадій.

— Щось пошукаю в кухні, — і вона зникла за дверима, даючи можливість закоханим побути удвох.

— Нас з Любою виганяють з квартири, — почала бесіду Тереза. — Ми живемо тут п'ять років, справно оплачуємо оренду за житло. Ніколи не отримували скарг від сусідів, а сьогодні нам повідомили, що квартира продана і потрібно до неділі з'їхати. А ми не маємо жодних варіантів, адже навіть не розглядали таке.

Ельф слухав Терезу і з кожним її словом повертав собі впевненість, розуміючи, що катастрофи не трапилося.

— Усе буде гаразд, кохана, — ніжно обійняв її до себе і провів по плечах. — Ви можете переїхати до мене, поки ми не знайдемо Любі підходящого варіанту.

— Як варіант, — почулося з кухні, — я погоджуюся на пропозицію! І взагалі, красунчику, твоя кімната має бути величезною, судячи з того, як ти виглядаєш. Хоч одна з нас влаштується як королева!

З легкою та безтурботною посмішкою, абсолютно не соромлячись свого підслуховування, Люба зайшла в кімнату з тацею, на якій були гарячі напої та кокосові тістечка.

— Що таке? — невинно підняла брови, бачачи їхні здивовані погляди. — Кухня прямо за стіною, я не глуха. До речі, Аркадію, а в тебе є басейн? Бо я обожнюю плавати вранці. І чи не проти ти вечірок? Тереза знає, що я люблю гостей.