Розділ 17.

Поки Тереза перебувала у повному полоні почуттів, Аркадій м'яко відсторонився, заглянувши не просто в очі, а прямісінько в душу. Його пальці ніжно торкнулися її підборіддя, ледь помітно піднімаючи обличчя до себе.

— Чай захолов, а я стільки всього маю тобі сказати, — він провів її до крісла, його рука на мить затрималася на її талії, відчуваючи, як прискорюється її дихання. Сівши навпроти, він не відпускав її погляду.

— А що зранку трапилося? — Тереза озвучила те питання, яке їй не давало спокою кілька годин, її голос тремтів від напруги.

Вона помітила, що своїм питанням влучила в центр мішені — м'язи на його щелепі напружилися, а пальці мимоволі стиснулися в кулаки. «От дурепа, Терезо, ну чому ти лізеш на пролом своєю прямолінійністю», — докоряла собі вона. Проте Аркадій, глибоко вдихнувши, став відповідати.

— Та, дрібниці. Зайві емоції, — він не уникав зорового контакту, що свідчило про його щирість, але в глибині його очей миготіла тривога. — Терезо, ти в цьому невинна.

— Це через букет? — і знову реакція ельфа не забарилася. Його тіло злегка здригнулося, наче від удару, хоча він уже краще тримав себе в руках. Обличчя стало більш розслабленим, а руки розтиснулися. Він налив їм чаю, його рухи були повільні, обдумані, наче він збирався з духом. Взявши свою чашку, відпив, не відводячи від неї очей.

— В якійсь мірі так. Проте я хотів поговорити про інше, — його голос став глибшим, більш серйозним.

За його виразом обличчя Тереза не могла прочитати бодай щось. Напруга між ними загустіла, мов туман. Вона скуштувала чай, потягнулася за цукерком, намагаючись заспокоїти тремтіння рук, і приготувалася слухати.

— Завтра ми поїдемо до моєї матері, — його голос звучав рішуче, але в очах миготіла невпевненість. — Це не офіційний прийом, — він дещо наморщив лоба, стискаючи чашку, — а скоріше приватний обід для нас. Буде ще моя старша сестра…

З кожним почутим словом очі Терези ставали більшими, а серце калатало все швидше. Вона спостерігала за тим, як він підбирає кожне слово, зважує, обмірковує, його пальці нервово постукують по столу.

— А хто твоя мати? — і знову питання в ціль, її голос був тихим, але рішучим.

Аркадій завмер, наче готуючись до стрибка в прірву.

— Ну, загалом… маму звуть Зерільда. Вона уже п'ять років королева Південного королівства Брестімоля, — слова падали важко, наче камені у воду. — До того керував королівством батько Дагон-Вердріель, але він відійшов від справ через проблеми зі здоров'ям…

Повітря в кімнаті наче згустилося. Тереза відчула, як земля піде з-під ніг.

— Тому ти і прийшов на Землю? Ти шукаєш ліки для нього? — її голос тремтів, а в очах з'явилися сльози шоку.

— Терезо, ти трохи випереджаєш події, проте мені до вподоби твоя проникливість, — він простягнув руку, ледь торкнувшись її пальців. — Давай усе за порядком. До речі, як архімаг, я і до того міг переміщуватися в інші світи, не тільки на Землю.

— Аркадію, наскільки я знаю, ельфи живуть довго. Скільки ж тобі років? — вона намагалася відволіктися від шокуючої новини, але її голос звучав охрипло.

— Ельфи й справді живуть довго, але не настільки, як ти думаєш. Іноді кількасот років, іноді і кілька десятиліть. Усе відносно. Але… — він зупинився, його очі заіскрилися лукавством. — Ти знову мене відводиш від теми, — засміявся ельф, відчуваючи, як напруга трохи спадає. — З тобою легше цілуватися, ніж говорити.

Тереза відкрила рот, щоб висловити своє обурення, її щоки спалахнули рум'янцем, але Аркадій випередив:

— Кохана, давай все-таки поговоримо, — і весело підморгнув, його погляд став ніжним і теплим, що ще більше збентежило дівчину. При цьому він набув більшої впевненості, відчуваючи її реакцію.

— Так-от, — він подався вперед, наближаючи своє обличчя до її, поки вона смакувала слово «кохана». — Як я вже казав, це просто обід, на якому будемо ми, матір та старша сестра Іоланда. Вона дуже хоче з тобою познайомитися, — Аркадій потягнувся за тістечком з арахісом, яке, вочевидь, купив у найближчій кондитерській, а Тереза продовжувала мовчати, її розум лихоманково намагався скласти пазл.

Чому королеві потрібне знайомство з нянею? Що відбувається? Які деталі він приховує, або ж просто не проговорює? Питань накопичилося багато, і поки чоловік не поспішає задовольняти її цікавість, а робить вигляд, що не їв тістечок кілька років, вона знову наважилася на допит і підхопила ініціативу:

— Аркадію, у якості «кого» ти мене представиш? — і як дипломований психолог, вона щойно переконалася, що підібрала саме ті слова, які знову влучили в ціль. Його рука з черговим тістечком завмерла на півдорозі до рота.

— Терезо, ти настільки прониклива, що мені з тобою справді страшно розмовляти, — його голос став хрипким від хвилювання. Він потягнувся до її руки, переплітаючи їхні пальці, не відводячи очей. Його дотик палив. — Просто боюся, що ти ще не готова до моєї відвертості.

— Якщо питаю — значить готова, — відповіла вона, стискаючи його руку.

— Чи віриш ти у кохання? — а ось і його запитання, що влучило просто в серце, змусивши його прискорено битися.

— Спершу твоя відповідь, потім і я відповім на твоє питання. Тож, у ролі кого ти мене приведеш? — її голос став твердішим, незважаючи на буревій емоцій всередині.

— Розумно, Терезо. І справедливо, — він глибоко вдихнув, його великий палець ніжно гладив її зап'ястя. — У ролі своєї коханої.

Відповідь шокувала. Світ наче зупинився. «Не в ролі няні, не в ролі помічниці, знайомої чи співробітниці»… Повітря з легенів вийшло одним подихом.

Аркадій продовжував тримати її за руку, відчуваючи, як вона тремтить, даючи їй час осмислити слова. Його великий палець малював невидимі кола на її долоні. А обдумувати було над чим. Проте він перервав тишу, не даючи Терезі накрутити себе неочікуваним зізнанням.

— Терезо, я відвертий і не хочу нічого від тебе приховувати, — його голос був м'яким, але рішучим. — Ще в перший день я відчув, що ти є моєю спорідненою душею, тобто парою. Це як Істинна пара, справжня пара. Я не тільки це відчув, я мав можливість у цьому переконатися… І не раз…