Розділ 15.

Тереза.

«Що це з ним?» — промайнула думка Терези, коли вона проходила повз Аркадія в коридорі. Мало того, що він ледь її помітив, так ще й привітався лише після того, як вона сама сказала йому «Добрий ранок». І то якимось відсутнім голосом, немов думками блукав десь за тридев'ять земель.

«Мабуть, я дійсно вчора перегнула палицю зі щирістю і вибовкала зайвого,» — знову терзали настирливі думки дівчину. Кожен крок до кабінету супроводжувався нещадним самоїдством: «Треба було менше говорити про особисте. Або взагалі мовчати. Господи, а раптом він подумав, що я надто нав'язлива?»

Підходячи до свого робочого столу, вона раптом зупинилася як укопана. На ньому стояв розкішний букет червоних троянд — двадцять п'ять штук, не менше. Квіти розливали п'янкий аромат і створювали атмосферу свята й таємниці, якої зовсім не очікували в звичайний буденний ранок.

Серце на мить завмерло, а потім забилося як шалене. Вона пробіглася очима по рядках витонченої записки: «Для чарівної Терези, щоб настрій був завжди чудовим. Стас.»

Стас...

І чомусь їй жахливо хотілося побачити там «від Аркадія». Абсурдно, мрійливо, але факт залишався фактом. А він її взагалі не помічає після вчорашньої розмови — ходить, мов у воду опущений. Зранку вона ще планувала попросити його за свою подругу Любу — влаштувати її на роботу в ельфійський світ. А тепер взагалі незрозуміло, як між ними складеться, і чи проведе вона цей уїк-енд з ним, як домовлялися?

Тереза обережно відставила букет убік — квіти залишаються квітами, незалежно від того, хто їх дарує, але вони не повинні заважати роботі. Сівши за стіл, вона методично розклала папки з документами. Робота — ось що завжди допомагало їй привести свої міркування до ладу. Звички педантичності, вироблені довгими роками, ніколи не підводили.

Але думки все одно поверталися до ранкової зустрічі, мов бумеранг. Що за дивний погляд був у нього в очах? Якийсь... стурбований? Він навіть не зупинився поруч, як зазвичай, щоб обмінятися звичайними ранковими фразами. Просто кивнув і попрямував до виходу, немов тікав від неї.

«Можливо, я щось неправильно зрозуміла?» — крутилося в голові як заведене. За цей час вона навчилася читати його настрої: коли він був втомлений після складного дня з пацієнтами, коли хвилювався за дітей, коли просто потребував тиші. Але сьогодні він був якимось... іншим. Відстороненим.

Невдовзі до кабінету заглянула Оксана — енергійна медсестра з вічно допитливим поглядом і невгамовною пристрастю до чуток. Побачивши, що Аркадія немає на робочому місці (що траплялося вкрай рідко), вона вирішила скористатися нагодою для балачок.

— Ох, які ж троянди! — вигукнула вона, підходячи ближче і навіть принюхавшись до букета. — Хто ж це такий щедрий шанувальник? Та ще й зі смаком!

— Стас подарував, — стримано відповіла Тереза, не відриваючись від документів і сподіваючись, що розмова на цьому закінчиться.

— Стас?! — Оксана аж присвиснула від здивування. — От молодець! А я казала, що він не просто так крутиться навколо тебе останнім часом. Знаєш, Терочко, Стас — це справжня золота рибка серед наших місцевих чоловіків. Непогано заробляє в нашій клініці, користуючись неабияким авторитетом, квартира власна в центрі, машина нова і ще й привабливий, як кіноактор.

— Оксано, — перебила роздратовано Тереза, — я працюю.

— Та дай спокій! — махнула рукою медсестра, наче не розуміючи натяків не лізти в чужі справи. — Послухай мене як старшу подругу. Стас — це мрія багатьох дівчат у нашому місті. Красень, з грошима, холостий. А головне — хороший хлопець, не гультяй якийсь. Знаєш, він без батька виріс, з двадцяти років сам усе тягне на собі.

Тереза підняла погляд від паперів, мимоволі зацікавившись. Щось у голосі Оксани підказувало, що розповідь буде серйозною.

— Повністю утримує свою матір, — продовжувала Оксана, присідаючи на краєчок столу, — і сестру молодшу, Іванну, оплачуючи її навчання в медичному університеті. Хоче її потім влаштувати сюди, в клініку. Уявляєш? Такий відповідальний, сімейний. А виглядає при цьому так безтурботно, наче в нього жодних проблем...

— Це, безумовно, характеризує його з хорошого боку, — обережно промовила Тереза, відчуваючи, що розмова повертає в небажаний бік. — Але...

— Але що? — Оксана нахилилася ближче, в її очах загорілися цікаві вогники. — Слухай, не дурій. Такі чоловіки на дорозі не валяються. Не те, що деякі інші...

— Деякі інші? — голос Терези став обережнішим.

— Ну, той же твій Аркадій, — Оксана понизила голос до пошепки.

— Мій Аркадій? — голос Терези став різкіший, ніж вона хотіла.

— Ну, начальник наш, — поспішно виправилася медсестра. — Красивий, звісно, але холодний як айсберг. І таємничий якийсь, недоступний. А що про нього взагалі відомо? Майже нічого. Хоча ходять чутки, що він удівець, та ще й з двома дітьми. Серйозна відповідальність, дорога моя. Та й вік уже не той — йому за тридцять, якщо не більше.

У цю мить двері різко відчинилися, і на порозі з'явився Аркадій. Його погляд миттю метнувся до букета, потім до Оксани, що сиділа на столі, і брови насупилися грізною хмарою.

— Оксано Петрівно, — голос прозвучав крижано, наче зимовий вітер, — чи не час вам повернутися до своїх прямих обов'язків? Наскільки мені відомо, робочий час призначений для роботи, а не для особистих бесід і розповсюдження пліток.

Медсестра аж здригнулася від несподіваності і зіскочила зі столу.

— Звісно, Аркадію Петровичу. Я тільки... от справу важливу принесла...

Вона поспішно поклала якусь папку на стіл і практично вибігла з кабінету, наче її хтось гнав.

Тереза залишилася в напруженій тиші, відчуваючи, як атмосфера в кімнаті згустилася до межі. Аркадій стояв біля дверей, його погляд знову зупинився на букеті, а потім повільно перемістився на неї. У його очах промайнуло щось незрозуміле — гнів? Ревнощі? Розчарування?

Він тихо зачинив двері за собою, не сказавши жодного слова. Тереза намагалася зосередитися на документах, але відчувала його присутність у сусідньому кабінеті кожною клітинкою.