Розділ 14. Аркан-Дагон

Аркан-Дагон

Ранок п'ятниці розколов тишу спальні немов блискавка.

Карл та Мартіна вривалися всередину як маленькі урагани, їхні оченята палали від захоплення. Вони залізли на ліжко і наввипередки щебетали, перебиваючи один одного словами, що теліпалися одне через одне. Аркан-Дагон лежав, притулившись обличчям до подушки, але крізь дрімоту вловлював їхні голоси — і на вустах мимоволі розпливалася посмішка. "Давно такого не було..." А й справді, мабуть років зо п'ять, відколи їхня мати Мінеора зникла у вирі порталів...

Болісні спогади різко перервала Мартіна — вона тикала йому якоюсь дивною прямокутною штуковиною прямо в обличчя:

— Тату! Тату! Поглянь, тепер ми завжди разом! — вона тримала в руках щось неймовірне: плаский білий прямокутник, з якого дивилися вони самі — Тереза обіймала двійнят, і всі троє сяяли від щастя. Але це не був малюнок, не портрет... Це було якесь дивовижне відображення реальності, настільки точне, ніби хтось заморозив мить і вклеїв її в рамку.

— Звідки у вас це?! — Аркан-Дагон миттю сів на ліжку, вихопивши фотографію. Серце забилося тривожно.

— Нам Тереза принесла таку магічну штуку, — з захопленням пояснював Карл, жестикулюючи, — а з неї вийшов чорний папір, і ми спостерігали, як на ньому з'являється усе, що потрапило йому під чарівне око! Немов справжня магія! Ми ще кілька таких маємо, навіть Едмунду дали одну карточку Це фото.

Кров у жилах Аркан-Дагона застигла. Він миттю зістрибнув з ліжка, його погляд метався по кімнаті.

— А куди Едмунд поклав те фото? — голос прозвучав надто різко, і діти злякано відступили.

— Він залишив у нашому класі, — пробелькотіла Мартіна. — Але Тереза одну карточку забрала собі на пам'ять.

— Ага, сказала, що хоче завжди на нас дивитися, — з гордістю додала дівчинка.

Аркан-Дагон намагався приховати панічні думки, що роїлися в голові. Земні артефакти в ельфійському світі... Це могло призвести до катастрофи. Варта Світів не пробачала таких порушень. А якщо королева Зерільда дізнається... Він уявив собі холодний погляд матері, її гнів, коли вона побачить ці "магічні карточки".

— Діти, — він по черзі поцілував Мартіну і Карла в маківки, намагаючись звучати спокійно, — татові потрібно в душ, а потім..., —він зробив паузу, обмірковуючи чи варто продовжувати розмову.

Уже біля ванної, коли діти виходили з кімнати, Аркан-Дагон зупинився. В його голові крутилася єдина думка: як представити матері Терезу так, щоб вона сподобалася, а тепер ще й потрібно сховати усі сліди від земних втручань?

—Зараз ви принесете мені усі ці фото, в потім ви поїдете з тіткою Іоландою до бабусиного замку.

Діти миттю насупилися, їхні обличчя стали похмурими як осінні хмари.

— Там будуть ваші двоюрідні брати Аелор та Меліель, — спробував він їх підбадьорити, хоча сам відчував, як нерви натягуються наче струни.

— А Тереза? — почулося вкрадливо від Мартіни.

— Ми з Терезою прибудемо до Вас завтра, — діти весело застрибали, але він поспішив додати, — але вона буде з нами на офіційній аудієнції. Ви ж знаєте нашу бабусю. Вона хоче особисто познайомитися з Терезою, тому ми будемо там на королівському прийомі.

Його живіт скрутився від неприємного остраху. Королева Зерільда та його старша сестра Іоланда будуть точно прискіпуватися до Терези.

— А якщо нашій бабусі вона не сподобається? Що тоді? — діти розгублено переводили погляди то один на одного, то на тата.

— Ось що, — Аркан-Дагон присів навпочіпки, щоб бути на рівні з дітьми, — якщо хочете, щоб усе пройшло добре, ви повинні бути зразково слухняними у замку і не зривати нам королівський прийом. Це дуже важливо.

Діти гучно видихнули, їхні маленькі плечі опустилися.

— Добре, тату. Ми постараємося, — сказала Мартіна, взявши за руку Карла, і вони чемно пішли вниз.

Коли їхні кроки стихли, Аркан-Дагон обперся об двері і закрив очі. Думки крутилися вихором: "Я й сам хвилююся до смерті і дуже хочу, щоб моїй матінці вона сподобалася. От якби можна було просто бути чемним і слухняним, як я кажу дітям".

Після душу напруга в тілі помітно впала, немов гаряча вода змила разом з брудом і частину тривог. Ельф встиг зробити неймовірно багато у палаці — адже тут, в ельфійському світі, час плив трохи по-іншому. Дві години у земному світі — то ніщо, мерехтіння, життя людей надто короткотривале і поспішне. Натомість ельфійський світ дарував розкіш: можливість встигнути подумати, відчути, прожити кожну мить повноцінно.

Після збалансованого спільного сніданку (діти навіть не посварилися через останню ложку меду!) вони пішли готуватися до переїзду в замок на два дні, а він — готуватися до роботи і до розмови з Терезою, яка обіцяла стати епічною.

— Гілморе, мені потрібен костюм на королівський прийом, — звернувся він до свого камердинера, сивого ельфа-напівкровця, що служив у палаці вже більше двохсот років і встиг побачити стільки драм, що міг би написати мемуари під назвою "Як не треба поводитися при дворі".

Управитель спокійно вичекав слушний момент, окидаючи ельфа звично незворушливим поглядом. За два століття служби він навчився читати настрої господарів краще за будь-яку ворожку.

— На коли підготувати костюм? — запитав він тоном, який не видавав жодних емоцій.

— На завтра, — Аркан-Дагон намагався триматися стримано, але різкі рухи все ж видавали хвилювання. Схоже, навіть десятирічний досвід батьківства не підготував його до зустрічі з власною матір'ю.

— Гаразд, — Гілмор торкнувся сивої бороди, згадуючи гардероб господаря, — гадаю, темно-зелений сьогодні буде доречним. Він підкреслює невимушеність зустрічі і приховає сліди безсонних ночей.

Останнє він додав так тихо, що Аркан-Дагон не зрозумів, чи то йому здалося, чи камердинер справді дозволив собі легкий сарказм.

Управитель тихо пішов виконувати завдання, а ельф готувався не тільки до нового дня, а й до розмови з Терезою, яка може стати або найкращим, або найгіршим моментом його довгого життя.