Розділ 13.

Почувши аромат свіжозвареної кави, Тереза миттю піднялася на ноги. Світанок був фантастичний, ранкове літнє сонце заглядало у вікно і наповнювало кімнату золотистим теплом.

Але ж... «Трясця! От дурепа!» — «Як же хочеться згоріти від сорому», — піднесла Тереза до лоба руку, наче перевіряла температуру. «А може її досі лихоманить від тих чарівних плодів?»

— Любаня, — ледь волочачи на кухню ноги босоніж по прохолодній кафельній підлозі, вона спершись біля дверного пройму, — розкажи, що я вчора тобі торочила?

Сусідка повільно повернулася від плити — любила вона заварювати каву класичним способом у мідній джезві — і спостережливо оглянула Теру. Вона відзначила збентеженість, розгубленість і сум'яття. Окрім того, що подруга кусала губи, вона наморщила лоба так, що аж опустилися кутики очей, а волосся стирчало у всі боки після неспокійної ночі.

— Теро, сідай. Кава майже готова, — як однокурсниця-психолог, Люба відчувала, що повинна в будь-якому разі підтримати свою авантюрну подругу.

— Люб, не тягни, — майже зриваючись на відчайдушний крик. — Це все ті фрукти! — вона вхопилася за своє волосся, а потім різко підвелася і побігла. — Я в душ. Буду за п'ять хвилин.

Господи, що ж я наговорила йому вчора? — думала Тереза, стоячи під гарячими струменями води. Може, все не так страшно? Може, він не звернув уваги? Але серце тривожно стискалося.

Люба шумно видихнула з полегшенням і розумінням. За цей час Тереза трохи освіжиться, але не встигне накрутити себе ще більше. Вона принесла зі своєї кімнати світлину, на якій були Едмунд з малими ельфами, і поклала біля вазочки з напівзів’ялими від спеки півоніями. Навіть якщо їй не вдасться заспокоїти подругу, яка вчора очевидно наговорила зайвого своєму начальнику, то вона хоча б дізнається про свого напівкровку. Хм, а чому це «свого»? Тереза має рацію — жінки-дурепи і фантазерки. Сама не краща: вчора цілий день поглядала на Едмунда, і скільки не приховуй, а хотілося перетворити його на справжнього мачо. Біля неї він би став не тільки красенем, а й набув би рис справжнього чоловіка. Що-що, а сили волі їй вистачить, адже молодому красеню бракує лише дівчини-мотиватора. А що? Чим Люба не мотиватор?

Підійшовши до маленького дзеркала на кухні — того самого, що дісталося їм від попередніх мешканців, — вона критично себе оглянула. Її карі очі великі, виразні, з іскринкою, яка свідчить про допитливий розум і влучне почуття гумору. Пряме каштанове волосся з легким мідним відтінком обрамляє видовжене обличчя, м'яко спадаючи на плечі. Чітка лінія скул і ямочки на щоках додають образу грайливості, а рівні брови — врівноваженості.

Так, зовнішність нічого, вона помічала в клубах, що подобається хлопцям і вони охоче йдуть знайомитися. От тільки далі знайомства нічого не виходило. Їх одразу відганяла її прямота та відвертість, а ще сарказм, доля фемінізму і напористість як у бульдозера. Ось таке оманливе враження може створювати людина — весела, завжди усміхнена, але її слова діяли як відлякувачі для комах.

За кілька хвилин почулися характерні звуки за дверима — воду вимкнули, увімкнули фен. А  невдовзі з'явилася Тереза, уже не така збентежена, але й не безтурботна. Від неї віяло свіжістю гелю для душу з ароматом жасмину, а вологе волосся було акуратно зібране у високий хвіст.

— Поки не остигла кава, сідай за стіл, — і Люба прийняла стриманий вид, розставляючи улюблені чашки.

— Любо, мені так соромно за свої вчорашні слова, — у її голосі чулися нотки приреченості. Тереза притулилася до теплої чашки, ніби шукаючи в ній заспокоєння.

— Вчора ти була значно щасливішою. Та й твій Аркадій, здається, також.

— У тому-то й річ. Усе було настільки гарно і фантастично, що я, дурепа, розмріялася і все чесно йому розповіла. Боже, як згадаю, що я йому молола, аж соромно стає, — вона закрила очі і протяжно втягнула носом повітря, вгамовуючи себе. — Казала йому, що мені з ним так добре, що я відчуваю себе частинкою їхньої сім'ї.

Зіниці Люби від почутого звузилися, а очі ще ширше відкрилися, хоча вони й так у неї великі.

— Ого, Теро, — навіть для відвертої Люби ці слова здавалися занадто випереджальними. — Ну й заявочка. Але знаєш що? — вона налила гарячу каву в улюблені чашки — у Терези з котиками, у себе з написом «Світ не готовий до моєї честності». — Ти пам'ятаєш, що не тільки ти їла ті фрукти правди і пила вино? Аркадій теж був не проти розслабитися. Так що відповідальність за вашу відверту розмову лежить на вас обох. Він дорослий чоловік і сам міг зупинити розмову, якби хотів.

Аромат кави змішався з запахом кокосових тістечок, які Люба спекла вчора ввечері, передчуваючи, що сьогодні подрузі знадобиться серйозна терапія солодощами. На підвіконні росли кущики базиліку, додаючи до ранкового букету ароматів свіжу пряну нотку.

Тереза підняла голову від чашки, де кава була ще занадто гарячою.

— Ти думаєш?

— Я знаю, — Люба рішуче кивнула, намащуючи тістечко медом. — Крім того, судячи з того, як він на тебе дивився, йому сподобалося те, що ти говорила. Чоловіки взагалі люблять, коли жінки відкривають душу. Це робить їх особливими.

— Можливо, ти права, — Тереза обережно ковтнула каву і відчула, як тепло розливається по тілу, зігріваючи не лише горло, а й серце. — Але все одно соромно.

— Слухай, дівчинко, — Люба хитро примружила очі, — ти отримуєш сто євро за годину догляду за його ельфенятами. По сто євро! За таку ставку ти не повинна турбуватися ні про що, окрім дітей. Ти няня, а не психотерапевт для дорослих чоловіків із комплексами.

Тереза мимоволі усміхнулася:

— Дійсно, коли так кажеш, звучить розумно.

— А ще, — Люба відкусила шматочок тістечка і жувала, обмірковуючи слова, — з липня твої дві години повинні перетворитися принаймні на три години щодня, правда? Триста євро на день — це не жарти. За такі гроші можна дозволити собі трохи відвертості з роботодавцем.

— Якщо він погодиться, — Тереза зітхнула. — А після вчорашнього...