Розділ 12.

Решта дня проходила ніяк. Абсолютно. У документах губилася, часом плутала прізвища та помилково вставляла не в ті папки. Врешті припинила цей сумбур, відклавши документи в сторону. З голови не виходив учорашній вечір.

О третій годині Тереза увійшла до кабінету Аркадія, відчуваючи знайоме тепло, що розливалося в грудях щоразу, коли вона наближалася до нього. Чоловік підійшов, не порушуючи мовчання. Простягнув руки, і вона, наче уві сні, поклала свої долоні у його. Її пальці тремтіли. Від дотику розтікався спокій, тепло, але десь глибше пульсувало щось більше — тяжіння, яке було сильніше за логіку.

— Ти відчуваєш це? — прошепотів він, нахилившись трохи ближче.

— Відчуваю... — у її голосі була і розгубленість, і щирість.

Їхні погляди не відривалися одне від одного. Невидима сила притягувала, сильніше за магніт. Час ніби зупинився, а світло-блакитні очі Аркадія раптом спалахнули вогниками — мов зірки танцювали в глибинах його душі. І тоді це сталося. Повільно, невимушено, як подих весняного вітру — їхні губи зустрілися у ніжному, але водночас пристрасному поцілунку.

Цього разу поцілунок був зовсім іншим: ніби давно знайомий, теплий, з нотками щастя, яке вони ще не встигли усвідомити. Він був наче мелодія, що повільно розгортається у симфонію почуттів. Тереза відчула, як її тіло відгукується на його обійми, як тепло розливається по всьому єству, змушуючи забути про все навколо.

Магія Аркадія огорнула їх невидимим коконом, і простір навколо почав змінюватися. Стіни кабінету розчинилися, поступившись місцем величним колонам ельфійського замку. Мармурова підлога з витонченим орнаментом з'явилася під їхніми ногами, а високі склепіння наповнилися м'яким сяйвом кришталевих люстр.

— Ой! — пролунало незручне покашлювання молодого вчителя-напівкровки Едмунда.

Тереза і Аркадій миттєво відірвалися один від одного, швидко, як школярі, впіймані на гарячому.

Саме у цей час у великий зал вбігли Мартін і Карл, їхні очі палали від захоплення магічним переміщенням.

— Тату, ми вже тут! — радісно вигукнула Мартіна, стрибаючи на місці. — А що ви робили? Чому у вас такі червоні обличчя?

Карл підозріло примружив очі, дивлячись то на батька, то на Терезу.

— Нічого особливого, — швидко відповів Аркадій, намагаючись відновити врівноваженість. — Просто... обговорювали план на день.

— Обговорювали дуже близько один до одного, — пробурмотів Карл під ніс, але Тереза почула і засоромилася ще більше.

— А тепер, — поспішно втрутився Аркадій, очевидно намагаючись змінити тему, — як щодо відвідин парку атракціонів? Ми давно там не були.

—Едмунде, бачу діти тебе втомили. Маєш завтра вихідний, - ельф просяяв і швидко зник з поля зору, поки господар не передумав.

— ПАРК АТРАКЦІОНІВ! — завищали діти хором, миттєво забувши про свої підозри.

Тереза стояла, приголомшена новиною про парк. Її плани сьогодні розбивалися об лід, і жодна запланована подія не була реалізована. Спершу ранковий душ і "екологічне" сушіння голови за двадцять хвилин, потім незапланований день народження колеги, а зараз замість нудних домашніх завдань вони йдуть на веселі розваги. Зазвичай, відхід від планів обертався повною катастрофою, проте юна дівчина зараз відчувала себе досить комфортно, в думка, що вона проведе решту дня з їх сім'єю викликала радість і захоплення, яке вона щиро розділяла з Мартіною та Карло, які за кілька хвилин стояли на поштові біля парадного входу.

Ельфійський парк атракціонів виявився справжнім дивом. На відміну від звичайних людських парків, тут все було просякнуте магією і дивовижами. Проте, для Терези весь ельфійський світ був сповнений магії, то що вже казати про місце, де це поєднання було максимальним.

Це було щось між Луна-парком, дитячим майданчиком і шаленим зоопарком. Доріжки були викладені моховими плитами, що підстрибували під ногами, як батут. Дерева були живими — вони махали листям, підтанцьовували і розповідали жарти. Одне з них, схоже на дуба, щойно випалило:

— У чому різниця між магом і булочкою? Булочка не вибухає, якщо її розсердити!

Аркадій та Тереза голосно розсміялися і дали п'ять одній з гілок дерева, яке побажало їм гарного дня.

Вже біля входу їх зустріли летючі квитки, що самі знаходили шлях до відвідувачів, та балакучі карти, які співали пісеньки про найцікавіші атракціони.

— Терезо, Терезо! — Карл схопив її за руку і потягнув уперед. — Дивись, це «Драконячі перегони»! Там справжні дракони, тільки маленькі і дуже добрі!

Справді, по спеціальній трасі носилися міні-дракони розміром з собаку, на спинах яких сиділи сміливці-відвідувачі. Дракони перемагали не швидкістю, а кумедністю — один намагався обігнати суперника, стрибаючи через перешкоди, інший летів спиною вперед, а третій узагалі зупинився посеред траси, щоб понюхати магічну квітку.

— Терезо, ходімо на "Карусель змін настрою"! — кликала Мартіна. — Там крутишся, і кожного разу виходиш з іншим кольором волосся і настрієм!

— А я хочу на "Гірку передбачень"! — Карл уже летів на спині механічного птаха, що випускав іскорки.

— А це моя улюблена карусель! — Карл показав на величезну конструкцію, де замість коней були різноманітні магічні істоти: єдинороги з веселковими гривами, грифони зі сріблястими крилами, і навіть кілька дружелюбних тролів.

— Можна покататися? — запитала Тереза, і діти захоплено закивали.

Наступну годину вони провели, перебігаючи від одного атракціону до іншого. Тереза була в центрі уваги, адже діти і Аркадій , здавалося, робили їй екскурсію і розважали саме її, при цьому усі весело проводили час.

Зараз вона каталася на «Хмарній гойдалці», що справді хиталася серед справжніх хмар, смакувала солодощі та морозиво.

— Тату, а давай всі разом на «Дзеркальний лабіринт»! — запропонувала Мартіна.

Лабіринт виявився не просто відбиттям реальності — дзеркала показували не тільки відображення, а й бажання, мрії, а іноді навіть майбутнє. Тереза побачила себе в одному з дзеркал у розкішній сукні ельфійської принцеси, а в іншому — за святковим столом разом з Аркадієм і дітьми, всі вони сміялися над якоюсь історією.