Розділ 10.

День почався, як недобрий жарт, — замість ароматної кави та ранкового душу Тереза зустрілася з плановим відключенням світла. Звісно, повідомлення приходили завчасно, але вчорашній вечір, наче чарівне зілля, витіснив з її пам'яті все, крім спогадів про поцілунок.

Одразу після повернення додому Тереза, щоб уникнути розпитувань допитливої подруги, зіслалася на головний біль і втому та зачинилася у своїй кімнаті. Вона майже не зімкнула очей, ганяючи думки про ельфа та його несподіваний поцілунок. Що вона тільки не робила, щоб перемкнути увагу: перебирала старі фото, намагалася читати нудну книжку, але перед очима стояв він, красень з блакитними очима, а губи зрадницьки згадували чарівну мить неземного поцілунку. А раптом усе зміниться? А якщо це була просто «подяка», а вона неправильно трактувала дії Аркадія? І чому вона, проста психологиня, розмріялася про чоловіка, який за статусом їй явно не пара?

І ось тепер, на свіжу голову, Тера сповна відчула на собі відхилення щоденних планувань. Доводилося підлаштовуватися під обставини, що вона, акуратна до педантичності, ніколи не любила. Довелося навіть скористатися лайфхаками з інтернету, зокрема, сушити мокре волосся без допомоги фена. Дівчина стояла над ввімкненою газовою плитою в кухні, намагаючись, щоб потоки теплого повітря прискорили природний процес. Це виявилося зовсім незручно, волосся ставало неслухняним і вперто кучерявилося, а подруга тим часом підозріло спокійно пила ранкову каву, поглядаючи на неї з ледь помітною усмішкою.

— Люб, ну не обов’язково на мене так скептично дивитися. Хіба я тобі заважаю? — в голосі Терези пролунали нотки роздратування, адже волосся під гарячим повітрям робилося все більш неслухняним і хаотично кучерявилося. Вона відчувала себе, як чаклунка біля киплячого казана, але замість зілля в її голові кипіли думки про Аркадія.

— А що я? — невинно відповіла Люба. — Краще скажи, як ти примудрилася звечора не помити голову і чому вчора так пізно прийшла додому? А ми, між іншим, збиралися фільм подивитися, — для більшої переконливості вона насупилася і надула губи. Проте це мало зворотний ефект і аж ніяк не свідчило про образу чи гнів подруги, скоріше про театральну зацікавленість.

— Ми з Аркадієм вечеряли, — Тереза розуміла, що від сусідки-психолога нічого не сховаєш, але добре знала її характер. Якщо одразу сказати в лоб, тоді можна не напоротися на довгі і ретельні розпитування. Таким чином, вона намагалася сказати очевидне, приховавши сокровенне. Якраз про поцілунок чи плани на вихідні їй не хотілося розповідати. До них ще два дні, а вона вже зараз не могла зосередитися ні на чому, літаючи у хмарах романтичних фантазій.

— Воу-воу-воу, Терочко! А ти, виявляється, цікавиш вухатого не тільки як няня! Я ж казала! — Люба весело усміхнулася своїй правоті і самовдоволено відпила кави, наче ковток еліксиру щастя. — От побачиш, ми ще на вашому весіллі погуляємо, я навіть сукню вже пригледіла!

— Люб, ти взагалі серйозно? Одна вечеря — і одразу весілля? — Тереза зіскочила від плити, розмахуючи напівсухим волоссям, як крилами, і відчуваючи себе метеликом, що ось-ось злетить. — У мене навіть волосся нормально не сушиться через ці планові роботи!

— А хто казав забувати про побутові речі через закоханість? — подруга хитро підморгнула. — До речі, природні кучері тобі личать. Романтично так, як у принцеси з казки!

Тереза скривилася і подивилася у маленьке дзеркало на холодильнику. Волосся справді виглядало... по-іншому. Не так акуратно, як завжди, але м’якше, жіночніше. Вона нагадала собі героїню романтичного фільму, готову до нових пригод і зустрічі зі своїм принцом. І хоча принц поки що був ельфом, а замість замку — звичайний, хоч і розкішний будинок, серце їй підказувало, що все тільки починається.

— Ну гаразд, йду на роботу з цією красою, — пробурмотіла вона, хапаючи сумку і намагаючись приборкати неслухняні локони.

— Терочко, а ти не забувай дихати! — крикнула подруга вслід. — І якщо щось цікаве трапиться — хоч напиши смс-повідомлення, щоб я не переживала!

Уже на порозі Люба згадала про фотографію свого напівкровки, тож дівчина похапцем витягнула з сумки вчорашні світлини дітей та Едмунда зі старого Polaroid і вибігла на роботу.

В медичній клініці панувала звична метушня, але сьогодні все здавалося яскравішим і більш насиченим емоціями. Тереза намагалася непомітно пройти повз рецепцію до ліфту, а там і до свого робочого місця, але її планам не судилося збутися.

— Доброго ранку, Терезо, — приємний, трохи хриплий голос змусив її обернутися. Аркадій стояв біля рецепції з папкою в руках, і його очі відразу зупинилися на її волоссі. Погляд був теплим, ніжним і трохи здивованим, ніби він побачив її вперше.

— Доброго, — вона мимоволі торкнулася локонів, відчуваючи легке збентеження. Звичним жестом хотіла поправити окуляри, але згадала, що забула їх вдома. Без них вона відчувала себе незахищеною, наче оголеною перед його пильним поглядом.

— Ти сьогодні інша, — Аркадій усміхнувся тією самою усмішкою, яка вчора не давала їй спати, змушуючи серце битися частіше і викликаючи солодку тривогу в душі. — Дуже красиво. Природно і... — він замовк, ніби шукаючи потрібне слово, яке змогло б передати всю глибину його почуттів.

— І? — Тереза відчула, як серце прискорює ритм, вибиваючи в грудях дивну мелодію.

— І чарівно, — він сказав це так просто, ніби констатував факт, але його погляд говорив про більше. В його очах танцювали іскорки магії, яка пронизувала їх обох незримими нитками. Терезі здалося, що час зупинився, а навколо залишилися тільки вони двоє, пов’язані невидимою, але міцною силою.

Хвилюватися Терезі про те, що їх хтось почує, не варто, адже вони саме підіймалися на ліфті на другий поверх до приймальні, в замкненому просторі, де панувала лише напружена тиша та їхні почуття.

Тереза відчула, як її щоки палають. Боже, хіба можна так реагувати на банальний комплімент? Чому від його слів всередині розквітає невідома квітка?