Розділ 8. Аркадій (Аркан-Дагон)

Аркадій.

Аркан-Дагон ходив у глибокому задумі. З тих пір. Як пропала його дружина Мінеора, жодна жінка не затримувалася в його полі зору більше, ніж ця маленька залізна леді. Так-так, залізна. Адже який потрібно мати характер та витримку, щоб так легко протистояти його чарам.

Неабияк дратувало те, що вона ніяк не реагувала на його присутність, а він не міг підійти до неї ближче, ніж на метр.

Мало того, він цієї ночі майже не стулив очей, адже переймався тим, як вона спілкуватиметься з його дітьми. Карл і Мартіна – найдорожчі в усьому світі, він переймався, щоб вони їй сподобалися. Знаючи малих бешкетників, солодко не буде.

А коли вона прийшла о третій до нього в кабінет — він ледь не зірвався, щоб не обійняти її тонкий стан. Тоді ж, як закоханий підліток, вибовкав своє ельфійське ім'я раніше, ніж Тереза опинилася у його світі. Ох, якби це чула його сестра Іоланда, вона б запідозрила, що він з'їхав з глузду. Хто б таке уявив — адже ельфи нікому з людей про це не говорять, а він уже сприймає Терезу своєю половинкою.

Лише у її присутності він може бути собою – іноді дотепним, трохи іронічним, в міру серйозним, проте – собою, без мішури та зайвих прикрас.

Навіть у власному домі не витримав і повівся як останній боягуз – втік. Втік, щоб у кабінеті слідкувати як нескінченно довго йдуть хвилини, які відділяють його від зустрічі з Терезою.

Молода красуня витіснила з голови усі думки, тому він ледь згадав про вечерю з матір’ю королевою Зерільдою.

І все ж, одна деталь його потішила — те, з якою цікавістю розглядала його дівчина. Вона повернулася так тихо, що можна було б не почути. Але тільки не ельфу, у якого на безіменному пальці такий же перстень. Артефакт одразу дав про себе знати, та й ледь відчутний ніжний аромат квіток акації та ірису уловив своїми нюховими рецепторами.

Один нюанс — його голий зад, проте він вирішив не видавати себе, а продовжувати одягатися як ні в чому не бувало. От коли він повернувся, реакція дівчини його потішила. Щоправда, вона немов агент вміє ховати свої емоції, тому доводиться більше розгадувати і відстежувати її ауру та енергетичні коливання, які дають підказки про те, що дівчині він не зовсім байдужий.

Але справжнє здивування було тоді, коли Тереза розповіла про дітей. Він і гадки не мав, що Карл вишукує будь-які відомості про Мінеору, а Мартіна й досі грається кубиками, які їй привезла дружина з Східного королівства. Вони були одними з останніх розробок Спілки.

Ці обставини викликали у нього неоднозначні відчуття. З одного боку, його потішив той факт, що Тереза зуміла так швидко знайти підхід до дітей, а з іншої — він і не думав, які діти настільки самотні та обділені материнською увагою.

Хоча Мінеора ніколи не була хорошою матір'ю — вона віддавала перевагу науці, подорожам, експедиціям. Її поява скоріше сприймалася як свято-феєрверк, якого усі довго чекають, а потім воно швидко проходить. Дивакувата ельфійка з бузковим волоссям була надто мрійливою. Її швидко втомлювала рутина і домашні обов'язки. Добре, що діти цього не розуміли і сприймали маму як фантастичну зірку, яка зігріває усіх своєю присутністю. Що й казати — завжди весела, з сяючою посмішкою і вогниками в очах, що сяють азартом і новизною.

А зараз його чекає зустріч з матір'ю — сильною, строгою і стриманою королевою Зерільдою та сестрою Іоландою. Він буде як на долоні, адже наявність спорідненої душі проявляється перш за все зміною аури. І він хвилювався в передчутті нового випробування.

***

Замок Сріблястого Місяця височів над містом, немов величезний кристал, що виріс з самої землі. Його шпилі пронизували вечірнє небо, а вікна мерехтіли теплим золотистим світлом. Аркан-Дагон піднімався мармуровими сходами, відчуваючи, як кожен крок наближає його до неминучого допиту.

Великий зал сяяв розкішшю — стіни прикрашали гобелени з срібними нитками, що розповідали історію королевства, а з високої стелі звисала люстра з тисячі магічних кристалів. Повітря пахло білими троянадами та чимось екзотичним — мабуть, прянощами з далеких земель.

— О, подивіться хто нарешті з'явився, — голос Іоланди дзвенів, немов срібний дзвіночок з нотками іронії. — Наш дорогий братик, який останнім часом став таким... цікавим.

Сестра сиділа в кріслі біля каміна, її сріблясто-блакитна сукня переливалася в танці полум'я. Довге платинове волосся спадало хвилями на плечі, а сірі очі вивчали брата з неприхованою цікавістю.

— Аркан-Дагон, — королева Зерільда підвелася з трону. Її присутність заповнювала простір, а корона з місячного каменю сяяла м'яким сяйвом. — Як своєчасно. Ми щойно обговорювали тебе... а ти змінився.

«Ось і почалося», — подумав Аркадій, намагаючись зберегти байдужий вираз обличчя.

— Мати, сестро, — він вклонився з належною повагою.

— Не втирай нам окуляри цією офіційністю, — Іоланда підвелася і підійшла ближче. — Твоя аура сяє, мов новорічна ялинка. Що сталося? Знайшов заклинання вічної молодості?

— Або закохався, — додала королева з усмішкою, що не торкнулася її очей. — Хоча після Мінеори я думала, що ти зарікся від романтики назавжди.

Слуги принесли вишукані страви — в центрі столу красувався смажений фазан з гілочками розмарину, його пір'я переливалося золотом навіть після приготування. Поруч стояли тарілки з маринованими плодами місячного дерева, що світилися блакитним сяйвом, і чаші з нектаром з троянд дракона, який змінював колір залежно від настрою того, хто його пив.

— То розповідай, — Іоланда накладала собі салат з кристалічних водоростей. — Хто та щаслива обраниця, що змусила нашого крижаного принца розтанути?

Аркадій потягнув з келиха вино з плодів часу — воно мало присмак минулого і майбутнього одночасно.

— Її звати Тереза, — сказав він нарешті. — Вона... няня для дітей.

Іоланда зависла з виделкою на півдорозі до рота, намагаючись не видати своєї обізнаності, адже напередодні мала розмову через дзеркало-портал з братом. А от королева підняла брову.