Розділ 7.

«Оце так втрапила!» — Тереза перемістилася в кабінет Аркадія у зовсім недоречний момент. «Чому він робить це саме зараз?» — виринула думка, хоча якби вона була чесна з собою, то визнала б, що всесвіт явно має почуття гумору. І дуже специфічне.

Дівчина не знала, чи дихати їй, чи може прокашлятися, щоб сповістити про свою присутність. Натомість вона, немов зачарована, спостерігала за тим, як Аркадій світить голим задом, переодягаючись. Адже подивитися було на що: високий красень виявляється мав досить рельєфну спину... і нижче все було підкачано й гармонійно також. Очевидно, цей ельф проводив у спортзалі стільки ж часу, скільки у кабінеті.

Він тим часом накинув білосніжну сорочку та щось собі під ніс наспівував — схоже на якусь старовинну ельфійську балладу, що тільки додавало йому шарму. Увесь цей час Тереза з ретельністю дослідника вивчала кожен його м'яз, закусивши нижню губу. Навіть не зреагувала, коли ельф повернувся і розглядає її у відповідь з видимим задоволенням.

Лише піднявши очі до обличчя, вона зайшлася рум'янцем, який, здавалося, міг би осліпити навіть у темряві.

— І давно ти тут, Терезо? — самовдоволена усмішка лише більше збила дівчину з пантелику. В його голосі чулися нотки, які наче казали: «Сподобалося те, що бачила?»

— Н-ні, щойно повернулася, — вона постаралася миттю повернути собі впевненість, але хриплий голос видавав її збентеження гірше детектора брехні.

— Як пройшов твій перший день? — шеф неспішно одягав темно-сині штани з незвичним кроєм, дещо вузькі, що знову притягували увагу дівчини до... професійних питань. Звісно ж.

«Стоп. Терезо, схаменися! Це лише твій начальник, хай і в біса привабливий. Концентруйся на роботі, а не на тому, як ці штани підкреслюють...»

— Усе гаразд.

У відповідь Аркадій здивувався і підняв брову, заохочуючи поділитися подробицями. Ця брова, до речі, мала таку досконалу форму, що Тереза мимоволі подумала про свої власні — явно програвали.

— Але домашні завдання виконати не встигли.

Ельф одягнув такий же темно-синій піджак з гербом на лівій кишені і наблизився, продовжуючи уважно вивчати обличчя своєї підопічної. Кожен крок прискорював серцебиття, і Тереза подумала, що якщо він підійде ще ближче, то їй доведеться пояснювати, чому вона непритомніла на робочому місці.

Після такої сцени вона вже не могла його сприймати як шефа — уява малювала їй спокусливе чоловіче тіло замість звичайного офісного костюма.

— Ви знайшли спільну мову? — він стояв ближче, ніж зазвичай. Набагато ближче.

П'янкий аромат морського бризу та екзотичної амбри у поєднанні з паростками бергамоту та кардамону лоскотав її рецептори, заманюючи глибше вдихнути аромат цього чоловіка. Від близькості аж прикрила повіки, але закутки пам'яті нагадували про її місію. Робота, Терезо, робота!

— Т-так.

— І яким було ваше спілкування?

Тема про дітей отверезила новоспечену няньку краще холодного душу. Тереза зібрала зусилля, щоб опанувати себе та поводитися професійно. Поправивши окуляри, що скоріше слугували їй для іміджу, аніж для зору, вона чітко промовила:

— Карл поділився своїми вподобаннями. Він любить читати, зокрема «Історія королівства Брестімоль», адже там є згадки про маму.

Очі ельфа враз наче згасли, він навіть трохи відступив назад і відвів погляд. Тереза відчула, як між ними з'явилася невидима стіна.

— А Мартіна показала свої магічні кубики і що з них можна збудувати. Загалом, діти пішли на контакт, проте окрім ігор ми лише встигли пообідати. До речі, у мене є ряд питань щодо...

Наступні двадцять хвилин їхня бесіда носила суто діловий характер, чому Тереза була рада. Так легше було ігнорувати те, як він час від часу поправляв комір сорочки, або як його пальці торкалися ручки. Вона почула рекомендації від батька, який виявляється і сам далекий від виховання дітей — мабуть, думав, що діти ростуть самі, як бур'ян після дощу.

Увесь контроль покладений на старшу сестру, головну кухарку та вчителя, хоча він скоріше виконував роль не вчителя, скільки груші для биття. Діти його геть не слухали — їм найкраще вдавалося вивести з рівноваги надміру вихованого та меланхолійного Едмунда.

«Ех, його б до Люби. З них би вийшла чудова пара. Вона командує, а він усе виконує. Адже два сильні характери поєднати складно — як спробувати з'єднати два магніти однаковими полюсами.»

— Дякую, Терезо.

«Ага, дякую на хліб не намажеш» — крутилося на язиці, але вимовити вона б таке не спромоглася. Не зараз, коли він дивився на неї таким поглядом, від якого в животі з'являлися метелики розміром з кажанів.

Він тим часом склав ношений одяг у пакет і сів за стіл — справжній зразок самоконтролю й елегантності.

— Терезо, оплату я переводитиму наприкінці кожного тижня на твою зарплатну картку. Якщо виникне необхідність довше затриматися, просто торкнися перстня і клацни тричі. Так ти зможеш затриматися на годину. Щодо витрат — усе буде оплачено.

— Гаразд, — кивнула дівчина. Їй більше нічого було додати до вичерпного пояснення Лісовського. Чи як його там насправді звали — цей чоловік залишався загадкою з ногами.

— Зараз мені потрібно йти на вечерю, — сказав він, а потім неочікувано навіть для себе додав: — До матері.

І в цьому «до матері» було стільки болю й втоми, що Тереза раптом захотіла обійняти його й сказати, що все буде добре. Замість цього вона лише кивнула, намагаючись не думати про те, як би відчувалися його плечі під її долонями.