Розділ 3.

До завершення робочого дня залишалося півтори години, проте Тереза пішла по каву до побутової кімнати, що була спеціально облаштована для персоналу клініки. Вона потребувала хвилинки тиші, щоб осмислити те божевілля, яке сталося сьогодні в кабінеті Аркадія Петровича.

Зазвичай тут буває гамірно зранку — медсестри обговорюють пацієнтів, лікарі сперечаються про нові методики лікування, а техперсонал скаржиться на зарплату. Зараз же нікого не було. Лате з автомату ароматно заполонила невеличку кімнату, змішуючи запах кави з хімічними нотками дезінфекції, що віяв з коридорів.

Тереза взяла одноразовий стаканчик і сіла на невеличкий бірюзовий диванчик, який вже встиг провиснути від багаторічного використання. Смакуючи напій, вона вдивлялася у магічний перстень — слова, які ще вчора здавалися б їй абсурдними. Магічний перстень! Начебто вона героїня якогось фентезійного роману, а не звичайна дівчина з провінції.

Зовні він нічим не відрізнявся від звичайної прикраси — старовинне срібло з невеликим каменем невизначеного кольору. Проте від нього йшла потужна сила, від чого рука буквально горіла та пульсувала, ніби через палець пропускали слабкий електричний струм. Хотілося розглядати його, і дівчина скористалася цією нагодою — адже нікого поруч не було, щоб підхопити її на розглядуванні "подарунків від шефа".

Коли на годиннику промайнула сімнадцята, дівчина поспішила на вихід. Деякі співробітники працювали до восьмої вечора, але Тереза дотримувалася свого графіку — робота є робота, а особисте життя має бути особистим.

— До завтра, Терезо, — почула коротке прощання від шефа, коли проходила повз його кабінет.

У цей момент перстень на руці відгукнувся легким тепловим імпульсом, а щоки дівчини палахкотливо зарум'янилися. Вона прискорила крок, намагаючись не думати про те, чи помітив Аркадій Петрович її реакцію.

Поверталася дівчина до орендованої квартири в одному зі спальних районів столиці, де проживала з подругою Любою. Вони були з одного села, тож разом мешкали уже п'ять років — спочатку з економії, а потім просто з звички та взаємної підтримки. Люба після завершення університету влаштувалася в приватний дитячий садок психологом, тому додому вона поверталася, як і Тереза, близько шостої.

Щойно Тереза відчинила двері, як почула веселий голос з кухні:

— Терочко! Нарешті! Я вже думала, що тебе викрали інопланетяни або ти застрягла в ліфті з тим загадковим шефом! — Люба вискочила з кухні, тримаючи в руках надкушений бутерброд. — Розповідай швидше, як пройшов день! І що це у тебе з обличчям? Ти вся світишся!

Тереза зняла туфлі і акуратно поставила їх на полицю. Навіть після такого дня вона не могла порушити свої звички.

— Нічого особливого. Звичайний робочий день, — промовила вона, намагаючись звучати переконливо.

— Ага, звичайний! — Люба підскочила до неї, як зацікавлений щеня. — А це що таке? — вона вказала на перстень. — Коли ти встигла купити таку красу? І головне, на які гроші?

Тереза мимоволі прикрила руку з перснем.

— Це... це від роботи.

— Від роботи?! — очі Люби загорілися, як у дитини перед подарунками. — Терочка, не кажи мені, що ти уже встигла пофліртувати з цим твоїм Аркадієм Петровичем! Ти ж лише другий день на роботі!

— Люба, ти знову вигадуєш, — Тереза пройшла до кухні і поставила чайник. — Він запропонував мені додаткову роботу. Нічого більше.

— Додаткову роботу? — Люба сіла за стіл і склала руки під підборіддям, готова до довгої розмови. — Яку таку додаткову роботу, що дарують за неї старовинні перстні? Терочко, ти що, няня для його дітей будеш?

Тереза завмерла з чашкою в руках. Технічно Люба була близька до істини.

— Щось типу того, — промовила вона обережно.

— Я ж казала! — Люба аж підскочила від радості. — Розумієш, що це означає? Він довіряє тобі найдорожче — своїх дітей! Це серйозні наміри, Терочко! Ти будеш їздити до нього додому, бачити, як він живе, може, навіть залишатися на ночівлю...

— Люба! — Тереза аж почервоніла. — Не неси дурниці! Це просто робота. За гроші.

— За гроші і за перстень? — Люба хитро підморгнула. — Ага, звичайно. А що, діти у нього проблемні? Чому він не може звичайну няню найняти?

Тереза сіла навпроти подруги, обдумуючи, скільки правди можна розкрити, не здавшись божевільною.

— Діти... особливі. Живуть без матері. —Зараз не час вдаватися у подробиці того, що їй розповів Аркадій Петрович, тим паче, що він казав про конфіденційність.

— О, розумію! — Люба кивнула з виглядом експерта з сімейних відносин. — Розлучення, діти з колишньою дружиною живуть. А він хоче підтримувати з ними зв'язок через тебе. Терочко, це ж ідеально! Ти будеш як міст між ним і дітьми, він зрозуміє, яка ти чуйна і турботлива...

— Люба, припини будувати замки в повітрі, — Тереза покрутила головою, але не могла приховати усмішку. Фантазія подруги завжди її забавляла.

— Які повітряні замки? Я будую цілком реальні плани! — Люба розмахувала руками. — Слухай, а як вони виглядають, ці діти? Схожі на тата? А скільки їм років?

Тереза згадала слова Аркадія Петровича про ельфійських дітей і не змогла втримати нервового сміху.

— Ти б не повірила, якби я розповіла.

— Спробуй мене здивувати! — Люба нахилилася вперед, готова почути найнеймовірніші історії.

— Вони... не зовсім звичайні діти.

— У сенсі, дуже розумні? Чи навпаки, із затримкою розвитку? — Люба відразу ж стала серйознішою. — Терочко, ти ж розумієш, що робота з особливими дітьми потребує спеціальної підготовки?

— Ні, не в цьому справа, — Тереза почувала, як перстень знову потеплішав на пальці. — Вони... живуть далеко. Дуже далеко.

— Як далеко? В іншому місті? За кордоном? — очі Люби розширилися. — Боже мій, Терочко, він же не пропонує тобі переїхати? Ти ж не покинеш мене заради якогось чоловіка, навіть якщо він божественно красивий лікар?

— Я нікуди не переїжджаю, — запевнила Тереза. — Просто... буду переміщуватися до них час від часу. Через цей перстень.