Частина 2. Розділ 29. Історія і культура

Історія – це минуле, яке памятає народ і яке є його досвідом в майбутньому.

Історія – це родословна Народу, це його «колиска» і мати одночасно.

Історія – це інструмент  керування народними масами.

Ось тому історичні корні титульної нації так важливі для державності. Ми повинні про це памятати і про те, що історію роблять люди. Недаремно Росія так намагається перетягнути на себе історичну ковдру Києвської Русі. Не маючи до сімнацятого століття навіть до назви Росія ,  ця держава намагається привласнити собі історичну спадщини Київської Русі. В той час, як народ, який і до нині живе на Дніпровських кручах , російська імперія намагається принизити , характкризуючи її як недодержаву і недонацію.

Морально таке безцеремонне відношення до цілої нації, до її культури, до мови і , накінець, до історії  є глумленням над людьми, які ідентифікують себе з українцями.

Історична спадщина України, яка народилась на пагорбах Києва, віками не давала спокою агресивній сусідці, яка до 17 століння називала себе Московією.

Знищивши всі церковні орігінали договору Переясловської Ради 1654 року, була створена копія договору, в якому  були змінені декілька важливих пункців, що фактично знищували українську ідентичність як держави. З того часу Російська імперія вважалась її частиною і  називалась Малорусія.

І навіть тоді, коли в 1917 році скинули царя в Москві , Україна попри її намагання так і змогла вирватися з пазурів Росії. Молода проголошена держава УНР не змогла утриматись проти більшовицьких віськ – Україна знову на довгі роки  опинилась в тенетах Москви.

Іще одне намагання в 1940 році українців встановити свою самостійність знову не вдалося. УПА була знищена , а людей було розселено ро великий Росії.

І ось настав третій момент здобути незалежність і сформувати знову незалежну державу. І знову Росія не може змиритися з цим. Затяжна гібрідна війна ось уже більше пяти років розриває Україну на частини.

Все це і є історія. Але  річ про інше – як не дати ворогу скористатись інструментом , що зветься  «Історія». В умовах гібрідної війни цей інструмент розділяє народ на частини – встрачається єдність, а це вже небезпечно.

Що потрібно робити? – Як протистояти московський пропаганді?

Відповідь одна – тільки зворотньою пропагандою і ... ПРАВДОЮ. Для цього потрібно виділяти кошти на ЗМІ , телебачення, газати, книгодрукарство – все , що створює супротив ворожій пропаганді і зомбуванню. А для цього потрібно організувати таку роботу.

Хто повинен її організувати? – Є ціле міністерство кулькури і освіти.., а потрібо в період війни створити міністерство пропаганди. За всі  роки незалежності так і небуло створена така  робота за свідомість цілого народу. І як результат – війна на Сході України , анексія Криму.

Замість того виникли приватні олігархічні телевізійні канали, які крутять лімітовані українські фільми після опівночі, коли більшість спить. То хіба не зрозуміло , що це нароку ворогу? Це  потрібно зробити було в першу чергу.

Росія так і зробила . Вона  , незважаючи на фінансові труднощі і санкції, виділяє шаленні кошти на пропаганду не тільки в Донбасі і Криму , але і в Європі.

То защо отримують зарплату мінстри і чиновники? Потрібно не просто звільняти таких чиновників – потрібно вважати їх саботажниками в період війни , які підпадають під статтю Зрада державі.

Потрібно перестать гратись  в демократію. Потрібно ввести смертню кару , обмежити приватні ЗМІ на період війни , ввести надзвичайний стан і всією країною, всім народом боронити державу.

А виходить навпаки – кричимо, що війна , а в дійсності якась гра – одні умирають на фронті, а інші торгують  з ворогом і чемпіонати влаштовують, фестивалі і свята.

Воювати потрібно або всі, або нікому.

Історія нас мабуть нічому не навчила.

Історія, культура
Історія – це минуле, яке пам'ятає народ і яке є його досвідом в майбутньому.
Історія – це родословна Народу, це його «колиска» і мати одночасно.
Історія – це інструмент керування народними масами.

Ось тому історичному корні титульної нації так важливі для державності. Ми повинні про це пам'ятати і про те, що історію роблять люди. Недаремно Росія так намагається перетягнути на себе історичну ковдру Київської Русі.

Не маючи до сімнадцятого століття навіть до назви Росія, ця держава намагається привласнити собі історичну спадщину Київської Русі. В той час, як народ, який і до нині живе на Дніпровських кручах. російська імперія намагається принизити, характеризуючи її як недодержаву і недонацію.

Морально таке безцеремонне відношення до цілої нації, до її культури, до мови і накінець, до історії є глумлінням над людьми, які ідентифікують себе з українцями.

Історична спадщина України, яка народилась на пагорбах Києва, віками не давала спокою агресивній сусідці, яка до 17 століття називала себе Московією.
Знищивши всі церковні оригінали договору Переяславської Ради 1654 року, була створена копія договору, в якому були змінені декілька важливих пунктів, що фактично знищували українську ідентичність як держави. З того часу Російська імперія вважалась її частиною і називалась Малоросія.

І навіть тоді, коли в 1917 році скинули царя в Москві, Україна попри її намагання так і змогла вирватися з пазурів Росії. Молода проголошена держава УНР не змогла утриматись проти більшовицьких військ – Україна знову на довгі роки опинилась в тенетах Москви.

Іще одне намагання в 1940 році українців встановити свою самостійність знову не вдалося. УПА була знищена, а людей було розселено до великої Росії.
І ось настав третій момент здобути незалежність і сформувати знову незалежну державу. І знову Росія не може змиритися з цим. Затяжна гібридна війна ось уже більше п'яти років розриває Україну на частини.

Все це і є історія. Але річ про інше – як не дати ворогу скористатись інструментом, що зветься «Історія». В умовах гібридної війни цей інструмент розділяє народ на частини – втрачається єдність, а це вже небезпечно.
Що потрібно робити? – Як протистояти московській пропаганді?