Частина 2. Розділ 12. Демократія і авторитаризм

 Демократичний устрій правління передбачає,  перед усім, НАРОДОВЛАДДЯ. А це означає, що в цьому випадку НАРОД є джерелом влади. НАРОД і тільки НАРОД має право формувати, контролювати і оцінювати владу – тобто, чиновників,  найнятих НАРОДОМ і за його рахунок,  виконувати наперед встановлені функції управління ДЕРЖАВОЮ.

     Цей контракт між НАРОДОМ і ЧИНОВНИКАМИ повинен бути основою взаємо- відносин громадянина і чиновника, що представляє ДЕРЖАВУ в органах влади. Бюджет – тобто, доходи і витрати, заплановані на поточний рік, повинен забезпечувати фінансування державного механізму.

      Але, перед усім, для розуміння потрібно звернути увагу  як і на будь-якому підприємстві на структуру управління державою. Передбачено демократичні противаги трьох складових влади: законодавча, виконавча, судова і четверта (неофіційна) – ЗМІ. Верховна Рада - або Парламент, створює Закони, Уряд – їх виконує, а Суд – контролює справедливість.

     Основні законодавчі правила суспільного життя в державі записані в Конституції. Все інше – то тільки уточнення і розкриття сутності Конституційних статей, при незмінній їх сутності.

      Контролюючі орган – прокуратура, повинна слідкувати дотримання Законів і Конституції всіма владними структурами. Конституційний суд, відповідно, контролює відповідність законодавчих норм статтям конституції, яка має вищу юридичну силу.

      В залежності від типу демократичного устрою, а саме - демократія президентсько - парламентська, чи парламентсько – президентська, пріоритет першості і підконтрольності буде різний. Але в обох випадках роль Президента незмінна – він є, перед усім, ГАРАНТОМ КОНСТИТУЦІЇ.

      Президент, депутати, чиновники всіх рівнів складають присягу на вірність служіння його роботодавцю – Народові. Порушення присяги – це найбільший злочин перд Державою і НАРОДОМ. Не дотримання конституційних прав в країні означає, що ГАРАНТ не виконує свої функції і, відповідно, свою присягу.

      Чиновники, що судом визначені, як правопорушники адміністративного чи цивільного кодексу, повинні безвідмовно відповідати за це перед НАРОДОМ і, як мінімум, зразу ж бути звільнені за будь-яке порушення закону. Силові структури – поліція, СБУ, інші, повинні бездоганно, як ніхто інший, виконувати свої функції в частині дотримання законодавства. Поліцейський не має право на помилку, між іншим, так, як і судді. За кожною помилкою стоїть СПРАВЕДЛИВІСТЬ І ДОВІРА по великому рахунку, не говорячи уже про зламані долі простих громадян, що і частиною НАРОДУ, котрий дозволив, фінансував і  дав право влади таким її представникам.
       Адміністративна вертикаль влади – це,  по великому рахунку, виконання виконавчими службами влади встановлених норм законів і самої Конституції в житті. Уряд – це сформований високопрофесійний орган управлінців галузями народного господарства і соціального забезпечення населення, що представляє той же самий НАРОД, не залежності від національності і розмовної мови.
       Служба президента - це представницька функція держави при паламентсько – президентській формі правління, і більш НІЧОГО. Але, борючись за владу, не маючи при цьому чітко визначений функційних обов'язків і повноважень, Президенти і його апарат намагаються пересилити інші гілки влади, в особливості – Парламент. І тому навіть при зміні форми демократичного устрою з президентської на парламентську – зберігаються на місцях нікому не потрібні високозатратні місцеві апарати представників Президента.

      Яка їх роль? – Це не виконавчих орган і незаконодавчий орган... Навіщо нормальній державі такі невиправдані витрати на цей апарат представництва?
Якщо до цього добавити іще одну владну гілку – місцеві Ради, котрі по суті їх створення сто років назад повинні бути основним владним місцевим органом управління. Це формування місцевих бюджетів, звітність доходної і витратної її частини перед місцевими представниками, інше, які по – суті були і залишаються представницькими не на професійно – постійні основі, як, наприклад, депутати Верховної Ради. І це оправдано. Місцеві депутати, як і сто років колись, збираються, як представники на місцевому рівні,  на безоплатній основі і вирішують питання, що відносяться до їх компетенції. Крім витрат на апарат місцевої ради – ніяких витрат для держави. І це оправдано.

         Здавалось би все зрозуміло в схемі державного устрою, але... Як колись, в часи радянської імперії місцеві райкоми - адміністрації президента несуть чисто політичне, а не господарську функцію, що недопустимо при нормальному економічно-соціально устрою країни. Ці величезні невиправдані витрати потрібні тільки адміністрації Президента, як орган, що давно потрібно було б ліквідувати, зважаючи на чисто представницькі його функції. Ніякого контролю за дотримання вимог Конституції цей апарат не веде і не повинен був вести, зважаючи, що функції прокуратури залишились, як і раніше.

       І взагалі, як може Гарант і його адміністрація впливати на дотримання вимог Конституції, якщо це робиться в суді?

       Що ж тоді він, Президент, гарантує?

       Повертаючись до структури устрою держави і присяги чиновників, депутатів, треба відмітити, що цей важливий факт - дотримання присяги – іноді перетворюється в фарс. І чиновники з депутатами, приймаючи присягу, і не думають її виконувати.

       Чи не є це порушенням Конституції, прав і свобод для громадян?

       Чи не повинен за цим, як раз, і слідкувати Президент і його адміністрація? – Так. Повинен. Це його прямі функції.

        А чи роблять це Президенти?

        Таким чином, уже на структурному рівні управління Державою потрібно робити коригування в частині ліквідації президентського місцевого представництва.