Частина 2. Розділ 11. Виборча система

 Для  того, щоб реалізувати вище наведені приорітети необхідно мати відповідний кадровий потенціал професіоналів.

  Саме професіоналів. Нагадаю, професіонали – це освідчені, досвідчені, з життєвим досвідом , патріотично налаштовані спеціалісти.

    Перед усім, це керівники різних ланок управління в державі – від чиновника до мінстра і Президента.

      Формально є дві групи державників – ті , яких вибирає голосованням народ і ті, яких призначають вибрані керівники. Відповідно ділиться відповідальність – у одних перед народом , а у інших – перед вибраними керівниками.

         Розглянемо детальніше.

         На мою думку виборними потрібно мати декільких чиновників вищого рівня:

1. Президент
2. Голова Верховної Ради
3. Голова Верховного Суду
4. Голова Конституційного Суду
5. Головний прокурор
6. Депутати всіх рівнів
7. Судді всіх рівнів
8. Шерифи – або начальники місцевої поліції

      При чому, депутати всіх рівнів вибираються  по відкритих списках ідерлогічних партій на непрофесійній представницький основі.  

           Демократія річ добра , але це не вседозволенність. І це відноситься і до партійності політичних партій.. Саме політичних партій, які претендують на представницькі депутатські місьця  всіх рівнів. Всі інші обєднання не ідеолгічного типу мають право на існування як професійні чи інші обєднання громадян країни і  можуть претепндувати на політичну діяльність в державі.

         Саме ідеологічні партії лівого, правого і центриського політичного напрямку ліберального чи консерватиського толку  мають право на політичну діяльність в країні представницького виду.

              Інша річ – управління державою.

       Як відомо політик , перед усім думає про рейтинг , а державник – про державу. Професія управлінця – це не просто партійний квиток в кишені, це , перед усім, вміння знати і використовувати закони і інструменти управління .

        При чому, державні управлінці – особливі керівники, наділені владними повноваженнями і  , відповідно – відповідальністю. Це саме тут розцвітає і квітне корупція при  вседозволенності і відсутності контролю з боку джерела влади – Нороду.

         В той час державні управлінці – це професіонали в сфері управління, економіки, фінансів і менеджменту. Це особлива професія , який потрібно навчатись, точно так , як і  лікарю , водію.. тощо.

         Звідси висновок – державний управлінець , чиновник, який служить державі від імені Народу і за його рахунок повинен обовязково мати відповідний  диплом. Його знання повинні відповідати рівню фахівця з розумінням структури упраління держави, функціональній і підвідомчій системі управління, відповідне законодавство і Конституцію країни, основні принципи державного управління, систему оцінки праці по результатам, систему планування і бюджетування, юридичну адміністративну і кримімінальну відповідальність за порушення присяги державного чиновника. 

        При цьому, рівень відповідальності прямо впливає на коєфіцієнт в розрахунку зарплати, а також формує додаткову кримінальну відповідальність за порушення законодавства , а також публічну адмінстративну відповідальність з конфіскацією майна всієї  родини як компесація незаконних дій чи бездіяльності такого чиновника з повною безсрочною забороною займати державні посади всім повязаним членам родини.

        Державний службовець – це не просто управлінець, це, перед усім, обличчя держави і довірена особа Народу, наділена владою.  Саме тому оцінку ефективності роботи такого службовця  повинен оцінювати Народ. Саме тому і відповідальність такого службовця повинна бути додаткова. Саме тому чиновники повинні мати загальну систему пенсійного нарахування, як і всі інші громадяни. Саме тому державні чиновники не мають ніяких пільг – в той час підвищенна додаткова відповідальність – це плата за владу.

Відносно вікового цензу.

Відомо, велике зелене яблоко ще не означає його зрілості. Так і люди – всі державні управлінці повинні мати віковий рівень свого життєвого і професіонального  досвіду, професійну освіту державного управлінця. Так , наприклад, директором державного підприємства може бути особа віком не менше 40 років в віці найбільшого піку ділової активності.  В той час на пост президента повинен претендувати мудрий кандидат в дозрілому віці  від 50 – 70 років. Всі ТОП менеджери держави – від премєр-міністра до керівника районного рівня – повинні мати вік в межах 40-60 років.

   Інша справа – депутати. Це виборчі представники законодавчої влади. Громади і партійні структури мають право приймати до своїх лав кандидатів віком від 30-60 років. Цей вік , коли молода людина стає дорослою і юридично зрілою.

   В той час , виходячи із функціональних обовязків, депутати повинні , попросту кажучі , приймати закони і потстанови. І тому  депутати повинні мати  допустимий освітний  рівень не нижче коледжу. Депутат повинен знати і вільно володіти державними мовами, володіти законом про державну службу , знати Конституцію держави, а також закон «Про регламент».

   Депутати – це теж влада.  І вони, як і чиновники, повинні мати не просто відповідальність, а  також додаткову відповідальність перед народом і кримінальним кондексом в випадку особистого або групового порушення законодавства.

    Саме  загальна групова відповідальність за свою депутатську роботу , як результат  лобіювання , прийняття або неприйняття без аргументованого обгрунтування своїх особистих дій  в формі голосування або неголосування. Відповідальність повинна виражатись в  відкликання мандата такого депутата або в випадку економічних збитків – повинна виникати адмінстративна чи крімінальна відповідальність за такі дії. Не знання законодавства не звільняє відповідальності за  неправомірні , або непрофесійні дії депутата. В цьому випадку в депутати на будуть намагатись «пролізти» спортсмени, водії, чи артисти – в особливості «голозаді» козаки з вулицю чи  неосвідчені комбати в комуфляжах.