Частина 2. Розділ 8. Державне управління

             Державне управління

Як відомо – стратегічний план розвитку держави – то одна сторона, а ідеологія досягнення поставленої мети стратегічного плану – то інша сторона. Одна без іншої не буває – бо розвиток, поступ вперед повинен бути осмисленим і чітко-направленим.

Держав – то величезний багатогранній і багатосторонній  механізм упорядкованого суспільного існування. Без упорядкування такий механізм не працює, або працює не правильно із зупинками. Ми всі зацікавлені, щоб цей механізм працював, як годинник. Тоді кожний громадянин отримає максимум можливостей для кожного.

Хибне розуміння декого того, що в хаосі можна жити непогано, маючи змогу  незаслужено користуватись надмірними благами, по суті не вірно для них же самих. Маючи вкрадені багатства, людина повинна їх охороняти від інших таких, як сам, постійно остерігатись простого народу, який в любий момент може розірвати їх на частини, на зважаючи на охорону і золоті злитки в підвалах.

Чи не простіше і краще жити за правилами, як це робиться в демократичних країнах – ходити самостійно по вулицях, кататись на велосипедах, рідіти і сумувати зі всіма разом, спати спокійно дома в ліжку, не боячись, що хтось вас може уві сні вбити чи пограбувати?

Звичайно, це було б краще навіть мільйонерам, але.. На жаль людина так влаштована, що її свідомість вимагає жити одним днем, жити краще інших, не зважаючи на всі загрози, які будуть потім. І саме тому, потрібні правила – запобіжники, які будуть стримувати одних і давати можливість іншим розкрити свій позитивний потенціал.

Ми всі розуміємо, що життя одне. Але і це під питанням… якщо повірити, що душа наша вічна. Нами, людьми, рухає ненаситність до всього – до їжі, до грошей, до майна, до влади, до благополуччя, до щастя в кінці-кінців. Так влаштована людина. Але, для того Господь Бог дав людині і свідомість разом із розумом. Люди повинні зрозуміти – наші бажання ми повинні обмежувати необхідністю своїх потреб. Навпаки - людина повинна безмірно удосконалювати свої пізнання і можливості, оберігаючи природу і свою душу.

Всі разом ми можемо побудувати нову Україну. Час для цього найбільше підходящий. Але не може уряд і Президент зробити наше життя без нас, не можна змінити свідомість, якщо людина в це не повірить. Український народ – не російський народ, який звик жити в моральній неволі, звик мати сильну руку царя. І тому ми ніколи не зможемо жити разом – у нас зовсім інший менталітет. Нажаль менталітету мало – потрібно більше. Потрібна духовність і моральність суспільства. Саме це єднає націю і народ, цементує спадщину поколінь і гармонію Божого заповіту. Без моральності і духовності формується менталітет зла і насильства.

Держава повинна боротись за здорову націю, здорове суспільство і придавати цьому величезне значення на рівні військової оборони бо ця духовна сила – то і є отой духовний стержень нації. Не можна проповідувати насилля і гроші. Потрібно нести добро і культуру, світ і надію, впевненість і віру в майбутнє.

Найголовніше в людині це його виховання. Саме виховання робить людину, її характер такою, якою вона буде все своє життя. Ми не можемо втрачати своє покоління, як це відбулося в Росії. З кожної вихованої людини, якщо їх зібрати разом, ми отримуємо частинку одного цілого. Ми отримаємо країну устрій якої  я мріяв в книзі «Україна – модель управління». Ми отримаємо людину і світ, про сутність якої  я описував в книзі «Земля і Люди».

Ми просто не можемо втратити шанс, наданий нам Господом Богом. Ми зобов’язані це зробити – кожний має до цього прикласти свою руку:

• Змінити свою свідомість і зрозуміти шлях, який ми повинні пройти після війни, створюючи виборну систему, навчитись вибирати і контролювати – навчитись бути громадянами України.
• Навчитись думати і говорити українською мовою з дітьми, між собою дома, на вулиці, в магазині, в літаку. Навчитись кричати по українські, народжуючи дітей. Навчитись любити українську землю і самих себе.

           Це не так важко і не так складно, якщо ми хочемо нормально жити і передати красиву країну своїм дітям, а не сміття з матами і жорстокістю дітей, які вам і руки не подадуть і самі занапастяться.

           Країна починається і живе в кожному із нас – які ми – така і країна…

Чомусь ми хочемо жити в ЄС так , як вони живуть. Але ми забули – вони теж пройшли свою історію, страшну історію… Вони вистраждали і зрозуміли як потрібно влаштувати свої держави. Ми повинні вчитися на їх досвіді , на їх помилках. Ми повинні перейняти все корисне для себе і не проходити їх шлях помилок – це скоротить час моральної трансформації наших громадян. Ми вибрали шлях до ЄС і закріпили це в Конституції, як повинні закріпити і решту громадянських європейських прав – жити вільно і вибирати свідомо програми, а не гречку. Ми повинні виховати моральну націю з українським менталітетом.

І почати ми можемо уже зараз – з себе в першу чергу, з сімї , з дітей. І тоді наша мова розіллється по всій країні теплом і щастям, єднаючи наші душі, а політична культура виборця допоможе знайти істинних патріотів, яких ми запропонуємо в Парламент. Ми виберемо Президента, усвідомлюючи його можливості і устремління серед претендентів. Ми створимо систему управління державою зі зворотним зв’язком контролю роботи чиновників і політиків і закріпимо в Конституції, яку ніхто, окрім Народу, не зможе змінювати.

І тоді виростуть нові міста замість міст, знищених агресором. Реформуються уціліли міста, відновляться спустошені  і  неперспективні закинуті села.

Ми будемо мати ідеологічні партії, які розроблять свої стратегічні і тактичні плани розвитку країни. Ми не будемо їх фінансувати, але будемо оцінювати їх спроможність мати представництво в Парламенті.