Єпілог

Епілог.  
— Адже я попереджав вас про наслідки. Говорив, — відчитуючи Романова на Раді Зірок, сказав її глава Юліас Рох.  
— Добре хоч те, що ми вже завершили підготовку планети Фрогон  до нового заселення. Він трохи підвищив голос. 
- Ви використали одного з найталановитіших  вчених, як каталізатор.  
Ви вперше за своє довге життя були неправі.  
А Ладомир Силович слухав і, опустивши голову, визнавав свою помилку.  
І вкотре розумів, що модель існування спільноти Елітерів — єдино правильна. — Я обіцяв, і я йду. Не піднімаючи очей, сказав Романов.  
— І в цій ситуації ваше це єдине правильне рішення. Сказав Юліас Рох.  
— Вшануємо пам’ять одного з наших старійшин.  
Він підвівся.  
Уся зала підвелася разом із ним та схилила голови в пошані перед найстарішим і наймудрішим із Елітерів.  
За мить усі сіли, а Ладомир Силович Романов вже прямував у мед блок, щоб завершити своє життя у капсулі лагідної смерті.  
А Рада Зірок слухала доповідь професора Воронова: 
- Людство, треба розвивати більш жорстокими методами. Казав він. Треба щоб на кожній планеті, де наближається инферно, був єдиний правитель. Єдиний. Той хто може прийняти рішення. З ним і потрібно контактувати. А найкраще було – б, якби ним був один з нас. Той, хто є Елітером. Тільки єдиний пастир може привести стадо до того стану, коли воно зможе приймати рішення колективно.  
Юліас Рох замислився.  
- Тобто ви пропонуєте нагальне втручання у життя цивілізацій? 
- Так. У незрілому суспільстві, демократія безсила. Воно не готове до неї. 
Колективне управління робить суспільство неповоротким та не готовим приймати правильне рішення.  
Воронов, мимоволі зробив крок уперед. 
- Я все сказав. Рішення за вами.  
- Я за пропозицію професора Воронова. Сказав Юліас Рох. І уся рада Зірок проголосувала одноголосно. 
Рішення утвердили. 
Адже навіть у Елітерів був один пастир. До слова якого прислухалася уся паства.   
А за скляними дверима, Воронова  вже чекала повністю відновлена Жива. 
- Ти був неперевершений. Сказала вона.  
- Як гарно, що я тоді , на Землі відчула наближення останньої миті та витягла тебе з того пекла. 
- Я вдячний тобі. Владислав ніжно обійняв свою кохану жінку. І йому було геть начхати на те, що вона лише робот – андроїд. Вона була для нього самою близькою істотою.  
Тим часом  на Землі вже на повну працювали рятувальні команди, відбираючи тих, хто ще залишився живим. Вони вкотре дивилися на  масштаби катастрофи та просто робили свою роботу.  
Починався новий виток розвитку чергової цивілізації людей.