Зустріч з президентом

Розділ 30.  
Зустріч із президентом. 
Знову трап, літак. Знову мовчазне супроводжуюче обличчя поруч.  
Потім військовий аеродром. Автомобіль. Сірий непримітний особняк із бетонним парканом та  колючим дротом на околиці Вашингтона.  
І знову Жива була схвильована.  
І знову вона відчувала небезпеку. 
Але цього разу Владислав вирішив із нею не погодитися. Він мав мету  іти до кінця.  
— З ким я буду говорити? — Запитав Воронов у свого мовчазного супутника. На відміну від попереднього, цей ніяк не реагував на спроби Воронова забалакати з ним, у продовж перебування у літаку. 
— З президентом найвеличнішої держави у цьому світі. Це були єдині слова, які Владислав він нього почув. 
У відповідь, він  мовчки кивнув.  
Це була велика удача. Його, нарешті, помітили.  
— Ви будете один, — сказав один із тих, хто його супроводжував.  
Після виходу з літака, до Воронова та Живи приєдналося ще дві похмурі постаті. — Ні, я буду зі своєю супутницею. Категорично заперечив Владислав.  
— Так не належить. Сказав один з охоронників. 
— Тоді зустріч не відбудеться. Владислав зупинився.  
Він тримав Живу за руку і не хотів її відпускати.  
— Жива буде зі мною. І крапка.  Твердо сказав він.  
— Або цієї зустрічі не буде.  
— Як вам завгодно. Охоронець кинув на Воронова холодний, байдужий погляд. Потім відійшов убік. Кудись зателефонував, та отримавши згоду на присутність незапланованої гості, знову підійшов.  
— Що ж, раз так,тоді прошу.  
Він провів їх через рамку метало детектора. А потім через рентген. На якому їх повністю просвітили. 
— Вас уже чекають. Нарешті, закінчивши всі процедури переконання у безпечності гостей, сказав він. 
А Річард Тромб, у цей час, у очікуванні гостей, нервово ходив кімнатою.  
Його вже попередили, що цей так званий Син Божий буде не один. І він знав, що ризикує.  
Він знав, що цього Христа супроводжує жінка-андроїд. Яка створена за такими високими технологіями, що ніхто не міг зрозуміти, як вона працює, і що від неї чекати.  
Судячи з усього, вона була з ним як охорона та багатофункціональний інструмент. На відео він бачив, як вона кількома дотиками руки та навіюванням зцілювала людей. Як створювала навколо Христа захисну ауру. Як вони вдвох зникали,  швидко розчиняючись у повітрі, щоб за деякий час з’явитися з нізвідки, інколи за тисячі кілометрів, від попереднього місця перебування.  
Президент знав, що цей Ісус Христос має ДНК звичайної людини. Але його фізичний стан був близький до ідеального. Настільки, що визначити його вік не вдалося.  
До того ж у нього був дуже високий інтелект і чудова фізична форма. А ще сила духу. Така, що змушувала його боятися. «Просто ідеальна людина», — думав президент. І навіть трохи боявся його. Боявся, бо був трохи релігійним. Боявся, бо за його наказами загинуло багато людей.  
Боявся, бо останній час,  нав’язував свою волю не переконанням, а силою.  
Він боявся невідомого.  
Адже жінка – андроїд була зовсім не земного походження. І Тромб мав розібратися у тім, хто створив її.  
А втім, двері м’яко відчинилися. Гості сміливо пройшли до кабінету. 
— Містер Христос, я вас давно чекаю, — Річард Тромб усміхнувся білосніжною усмішкою.  
Перед ним стояв чоловік із легкою сивиною у злегка  підстриженій бороді та на скронях. Русяве волосся, яке сягало плеч, було перехоплене тонким шкіряним ремінцем.  
Обличчя — блаженне, трохи простувате. Але на ньому продивляється фанатична рішучість.  
Одягнений Христос був у щось схоже на ризи священників, тільки білого кольору — настільки білого, що він різав очі своєю чистотою.  
Його очі були трохи примружені, і в них читалися воля, інтелект та усвідомлення сили.  
Від них хотілося відвести погляд, але заважали це зробити їхня доброта та лагідність.  
Річард Тромб мимоволі опустив голову, ніби вітаючись.  
Потім перевів погляд на супутницю Христа.  
У його очах з’явився холодний метал — її він боявся набагато більше.  
Жінка була одягнена в білий балахон, який підкреслював ідеальні форми її тіла. Довге світле волосся спадало вільно.  
Обличчя — досконале, неземне.  
«А вона ж не людина… Вона андроїд». Подумав президент, змушуючи себе в це повірити, та призвавши до себе усю свою волю.  
— Добрий день, містер Христос, — сказав він, все усміхаючись.  
— Мир вам, містере президенте. Відповів Воронов.  
— Ви мене покликали…  
Але не закінчивши фрази був перерваний різкими словами президента. 
— Навіщо ви руйнуєте світовий порядок? Хто ви? Чого хочете? Річард Тромб одразу перейшов у наступ. Він давно звик домінувати, і це стало його другою суттю. 
— А ви вважаєте цей порядок правильним? Спокійно відповів Христос. І почав. Він говорив так, що Тромб вимушений був його слухати. Христос обвинувачував його.  
— Ви, той, хто має піклуватися про свій народ, але жертвує ним заради амбіцій. Ви розв’язали війни. Ви виснажуєте останні ресурси вашої планети. Ви отруюєте океан і небо. Ви нав’язуєте свою волю силою…  
— Досить! Змінившись у обличчі перебив президент.  
— Не треба мене обвинувачувати. Я закінчив більше війн, ніж почав! Я довожу тут усе до ладу. Зі мною народ Америки стане великим.  
— Не стане.  Спокійно сказав Христос.  
— Це я знаю достеменно. І чим скоріше це зрозумієте ви, тим буде краще. 
— Ви що, пророк?  Запитав Тромб.  
— Частково. Ні одна риса на обличчі Христа не здригнулася. Він був упевнений у своїх словах. І це дратувало президента. Але він слухав. 
— Ви — один із тих, хто може призвести до непоправної катастрофи. Продовжив Христос.  
Президент напружився.  
— Ви знаєте як уникнути війни?  Запитав він.  
- На мій погляд, порядок можливо навести тільки грубою силою. 
— Не тільки.  І ви можете зробити інакше.  
А далі, Христос пояснював Тромбу, що  потрібно змінити мислення людей, діяти через свідомість, а не страх. Що треба перевернути світогляд людей. Спонукати їх до створення, а не знищення. 
Президент вислухав його і відповів:  
— Народ не здатний мислити глобально. Влада має бути в руках одиниць.  
Далі говорив він. 
Він наводив приклади імперій, диктатур, критикував демократію, ООН, ЄС, МАГАТЕ. 
— Майбутнє — за одноосібною владою, — підсумував він. І тільки це може змінити життя. 
Христос мовчки дивився.  
— Ви все сказали? Тихо запитав він.  
І вирішив перейти до останнього аргументу.  
— Тепер знов послухайте мене.  
Він попросив президента сісти. І розповів історію Марса. З усіма деталями. З візуалізаціями, які Жива відтворила прямо в кімнаті.  
Розповідав про цивілізацію, що загинула. Про переселення її залишків на Землю. Про циклічність розвитку. Про Елітерів. Про їх відбір кращих представників людства у своє суспільство. 
Президент слухав і мовчав. Розповідь про Елітерів стала для нього як вибухнувши бомба. Це не вкладалося у його голові. Він не міг утямити того, що він – одна з най впливовіших людей на Землі, всього навсього  піддослідний хробак, який навіть не пройшов відбір до Елітерів.   
Він слухав Воронова, та нервово стискав підлокітники.  
— Ви робите з нас піддослідних, ви використовуєте нас, як лабораторних мишей.  Сказав він нарешті.  
— Ні. Ми даємо вам шанс, скористайтеся ним. Відповів Христос.  
Довга пауза. 
Президент думав.  
— Ви просто використали віру людей, у Бога. Нарешті сказав він, змінюючи тему.  
— Якщо нічого не зміниться, ваша цивілізація зникне, — тихо відповів Христос, ігноруючи звинувачення. 
— Я вас почув, — сказав президент.  
— Але я не можу це прийняти.  
Він підвівся.  
— Зустріч закінчена. Категорично сказав Ричард Тромб. 
Христос здивовано подивився на нього.  
— Це все? Ви більше нічого не хочете мені сказати?  
— Так. Хочу. Я дізнався, що ви не є Син Божий. І мені стало легше.  
— Нехай буде так. Відповів Христос.  
Він стис руку Живи. І за мить вони зникли.  
Цього разу вони перенеслися до Ірану — туди, де, за бажанням Ричарда Тромба,  вже розгорталася перша фаза третьої світової війни.