Світ не приймає Христа

Розділ 29.  
Світ не приймає Христа.  
Щоразу поява Ісуса Христа збирала натовпи. Він працював. Він зцілював не лише душі, а й тіла. Допомагав сліпим прозріти, калікам знову почати ходити. Працював буквально на знос, змушуючи говорити про себе по всьому світу. Навколо нього вже сформувалася певна кількість учнів та послідовників. Переважно з Елітерів, які працювали на Землі.  
Воронов вже не пам’ятав, коли востаннє спав та відпочивав, тримаючись лише завдяки підживленню енергією, що, виходила від всемогутньої Живи.  
Останнім часом, риси його обличчя загострилися. У бороді та на скронях почали з’являтися сиві волосини. Він настільки переймався  метою спасіння Землі, що став буквально одержимий цією ідеєю.  
Кілька разів він хотів з’явитися прямо у зоні бойових дій. З метою покласти їм край.  І лише Жива стримувала його від цього.  
— Якщо від ножа чи кулі я зможу тебе захистити, то від ударного безпілотника або артилерійського снаряда — ні.  Казала вона.  
— А ти не можеш завершити свою місію поразкою. На тебе дивиться Рада Зірок і всі Елітери, які знають про місію.  
Те саме, на сеансах зв’язку, говорив йому і його куратор, Ладомир Силович Романов.  
І Ісус Христос працював на Землі.  
Він сіяв добро, надію і давав шанс на спасіння. Але дедалі більше розчаровувався в землянах. І це важким тягарем лягало на його душу.  
Попри всі його зусилля, війни тривали. Планета й далі забруднювалася. А люди, у своїй більшості, жили своїм ситим споживацьким життям. І здавалося, що у світовому порядку нічого не змінюється. Хіба що локально, та й то лише на деякий час. А це не подобалося можновладцям.  Проти Сина Божого вже почали виступати сильні світу цього. Навколо нього поступово стискалося кільце зі спецслужб багатьох країн. Вони збирали про нього інформацію — по крихтах. Записували кожну його промову. Фіксували кожен крок. Ловили в об’єктиви фото - та телекамер навіть те, про що він забував вже через хвилину після сказаного.  
На Ісуса Христа поступово складалося найдетальніше досьє.  
— Я боюся, що це не людина, — доповідав президентові Америки його секретар Майк Джонсон.  
— Він повільно, але впевнено, мов черв’як яблуко, руйнує світовий порядок. Він закликає до миру і добра. Він лікує та наставляє. І дедалі більше людей ідуть за ним. Навколо нього вже багато учнів, які, так як і він, поширюють це дуже незрозуміле  вчення по всьому світу.  
Він закликає відмовитися від споживання газу, нафти та інших корисних копалин. Говорить про використання енергії вітру, води й сонця. Виступає проти використання пластику. Він змушує людей виглядати невдячними свинями перед обличчям Землі, тикаючи їх носом у забруднене середовище їхнього існування.  
Він закликає більше думати про духовне, ніж про матеріальне. Він руйнує їхню, чисто споживчу орієнтованість. Він підкоряє їх собі. Вони йдуть за ним, як вівці за пастирем. І таких все більше. Ще трохи і ми можемо втратити контроль над народом.  
— Це дуже погано, — президент нервово барабанив пальцями по столу. 
— Особливо тоді, коли ми вже за крок від світового панування. Ми вже підкорили собі нафтові запаси Венесуели. Майже поставили на коліна Близький Схід. Залишилася тільки Росія, яка й сама впаде до наших ніг, виснажена війною. І тоді Америка стане великою. А якийсь самозванець нам у цьому заважає. Заважає мені стати єдиною владою у цьому світі.  
На обличчі президента заграв цілий спектр емоцій — від задумливості до майже прихованої усмішки.  
Він явно щось задумав.  
— Ось що, Майку. Я сам хочу поговорити з ним. Це можна влаштувати?  
— Я розпоряджуся, — коротко відповів Майк.  
— Зараз же зв’яжуся з містером Лоуренсом та дам йому відповідну команду.  
— Тільки не проґавте цього Христа, як минулого разу. Не розвідка наддержави, а решето.  
Ця фраза була сказана з явним сарказмом.  
— Так і передай містеру Лоуренсу. Дослівно.  А якщо моя зустріч з цим Христом зірветься, то хай шукає собі нове місце роботи. А тепер іди й виконуй. Я чекаю на результат. 
І вже за кілька годин, коли Христос закінчував свою чергову проповідь, до нього підійшла непримітна людина в сірому плащі та з розпатланим від вітру волоссям.  
На обличчі цієї людини блукала улеслива усмішка.  
— Господи, чи можу я поставити тобі одне запитання? — Поцікавився він.  
— Спробуй, сину мій, — відповів Христос.  
— Ви трохи неправильно дієте, — сказав чоловік.  
— Що, на твою думку, неправильно? — На обличчі Воронова з’явилася легка тінь здивування.  
— Риба зазвичай гниє з голови. А ви намагаєтеся лікувати її хвіст.  
— Що ти маєш на увазі?  Христос уважно дивився на чоловіка.  
— Вам потрібно поспілкуватися з наймогутнішими людьми цього світу. І я можу це влаштувати.  
— Я згоден. Ані секунди  не вагаючись відповів Воронов.  
— Я так розумію, ви представник одного з цих людей?  
— Так. Агент ЦРУ Роберт Сміт. До ваших послуг. 
— Я вже мав честь познайомитися з вашою організацією. Тоді ви хотіли ізолювати мене.  
— Цього разу такого не повториться. Ви будете вільні і зможете діяти, як забажаєте. Сказав Роберт.  
— Отже, ви згодні?  
— Так.  
— Тоді прошу слідувати за мною.  
— Господи, будь обережний. Від них можливо чекати всього, чого завгодно. 
Це були слова вже давно приєднаного до свити Воронова колишнього агента тієї ж організації Джеремі Рістера.  
— Не бійтеся за мене, діти мої. Ідіть і несіть моє слово і мою волю далі, — Христос дивився на своїх двадцять п’ять учнів.  
— У перше пришестя ви називалися апостолами. Станьте ж ними і зараз. У моє перше пришестя вас було дванадцять, тепер удвічі більше. Тож несіть світло у цей світ. Як несу його я. І нехай перебуває з вами моє благословення.  
А потім осінив їх усіх знаменням хреста.  
— Ідіть і проповідуйте. Повторив він. 
- А я знайду кожного з вас. І спитаю, чи правильно ви це робили?  
Христос дивився на них з такою любов’ю, що на їхніх очах з’явилися сльози.  
— Ходімо, Роберте, — рішуче сказав Христос і, взявши під руку Живу, пішов за агентом.