Неочікувана пропозиція

Розділ 19.  
НЕОЧІКУВАНА ПРОПОЗИЦІЯ 
Через кілька днів після блискучого виступу, на терміново скликаній Раді Зірок, де Владислав довго, та з подробицями,  доповідав  Елітерам про створення машини, яка може переміщати в минуле, до нього завітав Ладомир Силович.  
— Я вітаю тебе і твою команду, з досягненням.  З усмішкою сказав він.  
— І задля твого подальшого розвитку, пропоную взяти участь в одному експерименті, пов’язаному зі створенням твого розуму. Це буде вершиною твоєї кар’єри. Або грандіозним провалом. Він уважно подивився на Владислава. А той, у свою чергу, поки що нічого не розуміючи, дивився на Елітера. 
-  Ми з правлячими, зараз думаємо над тим, як використати твоє творіння на благо людства. І вирішили спробувати, трохи перебудувати життя однієї доволі перспективної планети. Трохи втрутитися, лише зовсім незначно відійшовши від наших принципів.  
Ладомир Силович скорчив на обличчі скорботну гримасу. Він добре знав, як зазвичай закінчують своє існування осередки цивілізацій. І це завжди було жахливе видовище.  
— Знаєш, — сказав він, — дуже боляче дивитися на те, що люди залишають після себе. Самі знищуючи те, що було створено за нашої участі як процвітаюча цивілізація. До того ж, на очищення та  приведення до придатного для заселення стану занедбаних планет ідуть роки. Величезна кількість часу та ресурсів. Я відкрию тобі секрет — Елітери розвиваються вже далеко не так бурхливо, як раніше. У багатьох виникають думки, що те, що ми робимо — це всього лише сизіфова праця. Ти пам’ятаєш цей земний міф? Вибач, забувся. Все що пов’язане з Землею викреслено з твоєї пам’яті. То ж я нагадаю. 
Сифіз, (була на землі така міфічна людина) Пішов проти волі Богів. І вони, за це оригінально покарали його. Йому сказали, що, коли він затягне на гору величезний камінь, то його покарання на цьому припиниться. І він стане вільний. Тому він кожного ранку хапав цей камінь, та з усієї сили тяг його, у надії на те, що таки витягне. І коли до мети, залишалося зовсім трохи, камінь вислизав з його рук, та знов падав униз. І так, кожного разу. Романов тяжко зітхнув. Але продовжив: 
- То –ж, я про що -  для нового ривка у розвитку людства потрібно щось змінювати. Радикально. Відразу.  
Владислав дивився на цього, за земними мірками, чоловіка середнього віку і чисто інтуїтивно відчував у його душі багатовікову мудрість та втому.  
— Так, мій друже. Я живу вже понад двадцять тисяч років і ще не готовий до смерті. Я ще не виконав своє призначення. Я сам до цієї миті не знав про нього. А тепер знаю.  — Сказав Силович, дивлячись на Владислава поглядом, сповненим туги.  
Ладомир Силович знов тяжко зітхнув.  
— Але я чітко бачу — ми. Елітери.  Зайшли в глухий кут. Ми вирощуємо цивілізації, як мікроби у пробірці, та постійно наступаємо на одні й ті самі граблі. Наша проблема в тому, що ми пускаємо все на самоплив, прикриваючись створеними нами ж правилами.  Романов якось згорбився, постарів на очах. Було помітно, що йому дуже тяжко піднімати цю тему. 
— Так, ми знімаємо вершки з людства. Так, ми досягли всього, чого тільки можна досягти. Ми керуємо простором і космосом. Відстанню та життям.  Але ми не стаємо по-справжньому великими. Ми поступово розслабляємося та стаємо паразитами. І хай кожен новий Елітер приносить у наше суспільство щось нове — це нове вже не є глобальним. Чергові відкриття сприймаються як належне. Нація Елітерів зараз практично всемогутня, і це, можливо, її й погубить. Так, я повторюсь -  поступово розслабляємося та втрачаємо потяг до нового. Ми просто живемо життям, сенс якого не змінювався тисячоліттями.  
Говорячи все це, Силович нервово теребив свій перстень із червоного золота з рідкісним рожевим діамантом.  
— А зараз ми перемогли і час. І я, та й деякі інші, вважаємо, що настав час виправляти помилки. Ті самі, які ми наробили, тицькаючись, як сліпі цуценята, за межу невідомого. А тепер цю межу — те, що було в минулому — можна змінити. Принаймні, спробувати. Ти згоден?  
Ладомир Силович уважно дивився на свого співрозмовника.  
— Так, звичайно. Можливо це буде правильним. Але що залежить від мене?  
— Владислав не міг заперечити Елітеру, вислухавши таку переконливу промову. Але не міг і погодитися з тим, чого сам ще не розуміє.  
— Але що можу зробити я? — Запитав він.  
— Я звичайний учений. Я працюю у своїй спеціалізації. І впевнений, що вивчення антиматерії та плину часу дасть ще багато цікавих відкриттів.  
— Ні, Владислав, ти не звичайний учений. Ти геній, — Ладомир Силович поклав руку на коліно Владислава.  
— Повір, я розбираюся в людях.  
— Ти, за багато століть, які минули без справжніх проривів, подарував Елітерам щось нове.  Приголомшливе. Те, що відкриває нові горизонти. Так було, коли винайшли варп - двигун, телепортацію. Коли ми змогли забезпечити собі безсмертя. А тепер Елітери керують і часом. А це вже — максимально можливе, що тільки можна уявити. І тепер наша цивілізація…  Все людство, може занепасти. А ми можемо зробити так, щоб цього не сталося. Так, ти вчений зі своєю спеціалізацією. Але в тебе є те, чого вже немає у багатьох Елітерів — гнучкість мислення.  
— То в чому суть вашого експерименту? — Перервавши затяжні роздуми Силовича, запитав Владислав.  
— Ми втрутимося в життя однієї з планет, цивілізація якої вже підходить до кризи. І ось-ось почнеться самознищення. Ми спробуємо все змінити. Але поки що — тільки на Землі.  
— То чим же тут можу бути корисним я? — Владислав слухав, як Силович ходить навколо, і поки що не розумів, чого саме той хоче.  
І ось, нарешті, Ладомир Силович почав говорити конкретно.  
— Ти, Владиславе, сам нещодавній житель Землі. Ти народився і виріс на цій планеті. Твій живий, ще не затьмарений величчю нашої нації розум дає надію, що ти виконаєш цю місію краще за інших.  
— Я?! Яку місію? — Владислав із подивом дивився на співрозмовника.  
— Місію місії, — Силович примружив очі.  
— Так, саме місії. Ти будеш Ісусом Христом.  
— Ким?! — Владислав не розумів, до чого хилить Силович.  
— Це дуже відомий персонаж із історії Землі. Він колись намагався насаджувати там добро. Був одним із нас. І ти, якщо схочеш,  зможеш поспілкуватися з ним, з’явившись у тому часі, в якому він жив. Цей Елітер уже давно прийняв рішення піти з життя. Багато століть тому. Він так і не зміг повністю оговтатися після того, що пережив. Вирішив, що приніс максимум користі і повинен піти. Як і всі ми, коли вичерпуємо себе — добровільно. А зараз дуже багато землян із нетерпінням чекають оголошеного ним другого пришестя. Силович зробив паузу.  
— Другого пришестя Ісуса Христа.  
Знову пауза.  
— І ти зіграєш його роль. Я впевнений - лише ти зможеш це зробити. Після того, як до тебе повернеться твоя попередня пам’ять. Лише ти. А Жива буде поруч із тобою.  А ми зі свого боку підготуємо все, що допоможе тобі в цій місії. Ми спробуємо врятувати Землю.