Адаптація

Розділ 13 
Адаптація 
Адам і Єва прокинулися з першими променями сонця. Вони як слід,  не виспалися на новому місці. Їм було холодно  та  незвично. А ще — тоскно.  
Вони поки що не почувалися на Землі. На своїй новій батьківщині  комфортно. Ще не звикли до неї.  
— Потрібно піти до озера та привести себе до ладу, — сказав Адам.  
— Без дотримання гігієни ми ризикуємо захворіти та загинути.  
— Легко сказати, — відповіла Єва.  
— У нас немає ані мила, ані зубної пасти. Навіть елементарного гребінця, і того немає. Що будемо робити?  
— Я десь читав, що попіл цілком може замінити мило, — відповів Адам.  
— А замість зубних щіток на перший час будуть наші пальці. Тож бери з собою попіл із багаття — та ходімо до озера.  Поки ти будеш приводити себе до ладу,  я тим часом,  спробую наловити там риби нам на сніданок. Думаю, налягати на консерви не варто. Вони нам ще можуть знадобитися.  
— Згодна. Єва вже повністю прокинулася й була готова йти за Адамом хоч на край світу.  
Вона поступово звикала до нього, відчувала його своїм, але він чомусь поки що ніяк не хотів зробити її своєю жінкою.  
Попіл виявився не таким уже й поганим замінником зубної пасти та мила. Принаймні, неприємне відчуття в роті зникло. А вода була теплою, мов парне молоко. Вочевидь, озеро підігрівалося термальним джерелом.  
Риба на вудку, зроблену зі зламаної по дорозі гнучкої гілки якогось дерева, ловилася швидко й легко. Вже за пів години перед Адамом лежало кілька знайомих ще з Марса червоноперих чулдерів.  
Також трапилося дещо таке, що вудка Адама зігнулася дугою, і він ледве витяг на берег щось явно хиже, яке встигло схопити чулдера, що зачепився на гачок. І ця хижа риба настільки глибоко  випадкову проковтнула наживку, що довелося ножем розкривати їй пащу, і лише тоді Адам зміг її відчепити.  
— Ну що ж, обідом та вечерею ми на сьогодні забезпечені, — задоволено сказав він Єві.  
А та ледь не плескала в долоні, дивлячись на його здобич.  
— Із чулдерів зваримо юшку, а це зубасте чудовисько засмажимо у власному жирі. Ти не проти?  
Чи була Єва проти цього? Звісно, ні. Вона просто була голодна.  
Коли вони повернулися до свого недобудованого притулку, там на них вже чекала Ліліт, із цікавістю розглядаючи місце їхньої ночівлі та недобудований дім.  
— Доброго вам дня, земляни, — Ліліт щиро усміхалася.  
— Як минула ваша перша ніч у новому домі?  
— Не дуже комфортно, — відповіла гості Єва.  
— Хотілося б краще.  
— Ну, тут, милі мої,  усе залежить тільки від вас, — Ліліт знову усміхнулася.  
— А тебе, Адаме, можна привітати з першою здобиччю? До речі, із шуки — так ми називаємо цю рибу, — вона вказала на хижу особину.  
— Виходять дуже смачні копченості. Тільки коптити потрібно на листі сливи або інших кісточкових плодових дерев.  
— А ми думали її засмажити, — сказав Адам.  
— І ще — що таке «слива»?  
— Ходімо, покажу. А Єва нехай чистить і потрошить рибу. Впораєшся? — запитала її Ліліт.  
— Бо чоловік має приносити в дім здобич, а жінка — готувати її. А щоб цієї здобичі було вдосталь, потрібні знання, а їх у нього поки що майже немає. От і поведу його їх здобувати.  
— Впораюся. Ідіть, — коротко відповіла Єва. І чомусь раптом відчула легкий укол ревнощів.  
Вона майже несвідомо приревнувала Адама до Ліліт. Це сталося якось саме собою.  
— Тоді займайся, — сказала Єві Ліліт.  
— А ми підемо. Мені потрібно показати Адамові багато рослин, які дуже полегшать ваше життя.  
— Тільки надовго не затримуйтесь, — Єва була трохи ображена, але намагалася не подавати вигляду.  
Адам та Ліліт пішли.  
Того дня Ліліт показала та розповіла Адамові дуже багато корисного. Тепер він знав, з чого можна приготувати салат, які коріння підходять для приправ, із яких злаків можна робити борошно, щоб пекти хліб. Загалом їхнє спілкування було дуже плідним. А Єва тим часом, стягнувши волосся на потилиці стеблом трави, чистила рибу, розпалювала вогонь та готувала обід та вечерю. А ще їй було трохи не по собі. Вона вже майже вважала Адама своєю власністю. І ця Ліліт її просто дратувала. Але в глибині душі вона розуміла, що він потребує спілкування з нею, адже ця жінка  була останньою ниточкою, яка пов’язувала її й Адама з цивілізацією.  
І ось нарешті вони з’явилися. Обоє такі веселі, трохи втомлені. Вони жартували, і Ліліт весело сміялася. Та  коли Єва побачила їх здалеку, настрій у неї трохи зіпсувався. Але вигляду вона знову не подала. Навпаки, привітно посміхнулась. 
— Як ваша прогулянка? — Запитала вона і, не дочекавшись відповіді, додала:  
— А в мене вже готова їжа. Ліліт, ти пообідаєш із нами?  
— Ні, ви обідайте самі, а мені вже час, — відповіла Ліліт.  
— Адам розповість тобі багато цікавого. І, натиснувши приховану кнопку на своєму браслеті, просто зникла.  
— Ну, і що вона там тобі розповідала? — Запитала Єва в Адама з легким сарказмом у голосі.  
— О, дуже багато цікавого. Виявляється, у нас тут під ногами цілий город. От, наприклад, малина, — він вказав на колючий кущ із маленькими червоними ягідками неподалік.  
— Вона не тільки смачна та  абсолютно безпечна, але нею навіть можна лікуватися від застуди. І він переказав кілька рецептів, які йому розповіла Ліліт. — А це кріп, — він показав на маленькі молоді парасольки, що росли неподалік їхнього недобудованого дому.  
— Спробуй, зірви їх, та додай у юшку. Стане тільки смачніше.  
Єва, слухаючи Адама, покірно зірвала два парасольки та вкинула їх у ще гарячу рибну юшку.  
— А ще Ліліт показала мені багато корисних корінців: моркву, буряк, редис. Тут воно все дике, але якщо зібрати насіння та посадити на обробленій землі, усе це буде більшим і смачнішим. Спробуємо?  
— Як скажеш, — відповіла Єва, наливаючи Адамові повну миску юшки.  
Відтоді їхні дні побігли дуже швидко. Дім невдовзі був добудований. Оброблявся невеликий город. Адам приносив додому не лише рибу, яку ловив майже щоразу, коли вони приходили до озера, а й маленьких пухнастих звірят із смачним м’ясом. А з їхніх шкур, які Єва вичиняла за порадами Ліліт, вже було зроблено м’яке ліжко. Також вони з Адамом почали жити як чоловік і дружина. І тепер Єва з ще більшою ревністю дивилася на Ліліт, яка з’являлася майже щодня. Хоча від неї була лише користь, але коли вони з Адамом ішли разом, Єва знову й знову страшенно ревнувала. І хоч не показувала цього, трималася як могла, але в ній дедалі більше проявлялася власницька натура. А Адам іноді поглядав на Ліліт із ледь прихованим бажанням. Тим більше що Ліліт виглядала значно привабливіше, ніж Єва у своєму вже добряче зношеному одязі, який починав розлазитися, хоч вона й лагодила його як могла.  
За кілька місяців Адам та Єва настільки звикли до свого майже дикого життя, що воно їм навіть почало подобатися. Адам помітно схуд, засмаг. Його м’язи виросли й стали рельєфними. Тепер у ньому відчувалася справжня чоловіча сила, і він подобався Єві дедалі більше.  
Здається, вона навіть покохала його. І тепер жила лише для нього. Дбала про нього. Вона розуміла, що він у неї тепер один-єдиний на все життя. І інших уже точно не буде.