Перший день на землі

Розділ 11 
Перший день на Землі. 
Адам і Єва залишилися самі. Вони були геть розгублені, та не знали з чого починати.  
Першим оговтався Адам. 
- Треба оглянути місцевість. Сказав він. Та тільки вони рушили, як у траві під одним із дерев, виявили те, що обіцяла Ліліт.  
До подарунків задля початку автономного життя,  входила алюмінієва каструля приблизно на п’ять літрів, чавунна сковорода, дві виделки, дві ложки та два ножі — один кухонний, другий  більше схожий на мачете.  
Крім цього, був моток міцної мотузки та кілька голок. Ще метрів зі сто,  рибальського волосіння,  та з десяток різнокаліберних, також рибальських  гачків. А також ящик  консервованої їжі.  
— Негусто, — оглянувши подарунки, сказав Адам.  
— Ну то, те що треба знайшли. А зараз, з чого почнемо?  
— Давай збудуємо якесь житло, — запропонувала Єва.  
— Скоро буде вечоріти. А нам треба ж десь ночувати. Ти це зможеш зробити? Здається, у минулому житті ти був інженером.  
— Я спробую, — наморщив лоба Адам.  
— Але все –ж, давай спочатку обійдемо околиці та визначимося з місцем та будівельним матеріалом.  
Едемський сад і справді уособлював повну придатність для життя. Досліджуючи його, поселенці виявили, по перше, багато бананових пальм. Серед заростей вже достигли великі ананаси. У гілках дерев, обвитих ліанами, бігали й кричали папуги, та інші птахи. Вдалині майнули коричневими спинами кілька шимпанзе. Кілька разів Адам і Єва натрапляли на пташині гнізда з відкладеними в них яйцями.  
І ось вони вийшли до невеликого плато. На одному його краї шумів невеликий водоспад, утворюючи біля підніжжя маленьке, кришталево чисте озерце. Дно водойми легко проглядалося крізь товщу води та було вкрите білосніжним піском. Де-не-де у воді виблискувала луска риби. І головне — неподалік від водойми виднілися зарості бамбука.  
— Ось нам і будівельний матеріал! — Зрадівши, вигукнув Адам. 
Він знав про бамбук. Подібна рослина росла й на Марсі. А Елітери просто привезли з рідної планети Адама багато рослин, які були йому знайомі.  
— Давай тепер визначимося з місцем. Де ти бачиш наш дім? Спитав Адам у супутниці. 
— Он там, біля підніжжя величезної секвої, у тіні. Там буде і сухо, і затишно, — показала рукою Єва на куточок плато.  
— Тільки трава там висока. І кілька кущів потрібно прибрати.  
— Згоден, — Адам окинув господарським поглядом передбачуване місце їхнього майбутнього притулку.  
— Кращого місця тут немає: у цей м’який ґрунт легко увійдуть опори стін майбутнього дому, а дах вистелимо очеретом, переплівши його ліанами.  
— Давай, дій. Я в усьому довіряю тобі, — Єва з надією подивилася на свого єдиного супутника. Кажи, що тобі допомогти.  
Незабаром речі, залишені Ліліт, були перенесені на місце майбутнього дому. І Адам одразу взявся рубати бамбук, обираючи найтовстіші стебла.  
Робота давалася йому нелегко. У минулому житті він майже не працював фізично. І вже за пів години його розніжені цивілізацією руки нили, вимагаючи відпочинку.  
Тим часом Єва розплітала довгі мотузки ліан із кущів та дерев, що теж давалося їй непросто.  
Минуло кілька годин. Вони смертельно втомилися, і дуже хотілося їсти. Куртка Адама від напруження луснула на спині. Єва теж уся вимазалася в зелені, та стала схожа на лісову мавку. 
Вони подивилися одне на одного та несподівано розсміялися.  
— Ось воно яке  — життя первісних людей, — сказав крізь сміх Адам.  
— Із такою роботою ми скоро й справді станемо схожими на дикунів кам’яного віку. Атож пропоную піти скупатися та відкрити одну з банок їжі, що нам залишили рятівники. Як тобі пропозиція?  
— Я тільки за. Обома руками. — Відповіла Єва.  
— Ходімо. Тільки поки я купатимуся, ти приготуєш поїсти.  
— Ти соромишся мене?  
— Адаме, ми поки що лише люди, які опинилися разом через непередбачені обставини, — у її голосі промайнула ледь відчутна нотка відчаю та приреченості.  
— Гаразд, не буду з тобою сперечатися. Іди, я потім, — Адам важко підвівся й пішов до імпровізованого складу. 
За годину вже горіло багаття. Закипав чай із знайдених тут же ягід.  
Перші люди нового витка історії Землі вечеряли.  
— Ночувати доведеться під відкритим небом. Я сьогодні встиг забити лише дві палі для стін дому та заготовив матеріал на все інше, — підсумував свої досягнення Адам.  
— Не боїшся?  
— Ну, ти ж будеш поруч, — Єва починала розуміти, що ближчого за Адама в цьому світі в неї вже ніколи та нікого не буде. Тому  дивилася на нього майже з ніжністю. І з надією.  
— Так, можливо, нікого. І треба цінувати одне одного, — Адам поклав її маленьку долоню у свою — велику й зі свіжими мозолями від мачете. Він мимоволі прочитав її думки. Хто – ж знав, що ці дві такі різні душі, мимоволі, за збігом обставин, мають стати рідними. 
Вони настелили просто на землю оберемок великих пальмових листків на місці майбутнього дому. А потім, підкинувши дров у вже згасаюче багаття, вляглися спати.  
— Адаме, мені страшно, — Єва притиснулася до його широкої спини всім тілом. Звуки нічного лісу не давали їй спокійно заснути.  
— Не бійся, Ліліт казала, що тут абсолютно безпечно. Невже ти не віриш її словам? Досі Елітери нас не обманювали.  
Але Єва, хоч і вірила, все одно, здригаючись, ще міцніше притиснулася до Адама.  
Він повернувся до неї, та обійняв, відчуваючи тепло її тіла та повну  довіру.  
Ця жінка повністю віддавалася в його владу — владу чоловіка-годувальника, захисника, та  батька її майбутніх дітей.  
І тепер, засинаючи, кожен думав про своє.  
Перед очима Адама стояла його загибла дружина. Не можна сказати, що він дуже кохав свою Ребекку, але найболючішим спогадом були загиблі діти — Гектор та Нія. Їх він любив по-справжньому. І лише ці спогади не давали йому по-справжньому зблизитися з Євою, стати її повноцінним чоловіком.  
Зараз він знову переживав ті останні години, які повністю перевернули його життя.  
Коли пролунала серія потужних вибухів, та  на горизонті з’явилися ядерні гриби. Він згадав, як одразу задзвонив телефон, і Нія тремтячим, наляканим голосом шепотіла в слухавку:  
— Тату, забери мене. Я боюся.  
Він рвонув до виходу з офісу, але його зупинили. Була тиснява, і він не зміг прорватися назовні. У сховище його майже тягли. І він це пам’ятав уривками. Потім йому зробили укол, та наступила темрява. 
Через деякий час він прийшов до тями. 
— Де я? Що зі мною?! Нія, Гектор, Ребекка…  
— Можливо, вони ще живі… 
Над ним схилився доктор Скорп.  
— Я не закликаю вас не хвилюватися. Але ми у відносній безпеці. Ми в укритті. Колишнього світу більше немає. І ніколи не буде. Радійте, що ви живі.  
— Випустіть мене! Там у мене дружина, діти. Мені потрібно до них! — почав метатися по ліжку Адам.  Тоді доктор сильно стиснув його руку та ввів у виснажений організм кінську дозу снодійного та заспокійливого.   
А Єві снилася її маленька затишна квартирка на околиці великого міста. Її облаштований побут та мрії розбагатіти.  
Вона не була заміжня. У неї не було сім’ї. І все, що вона мала після дитячого будинку, вона заробила сама. У неї навіть не було коханої людини. Займатися цім було просто ніколи.   
І ось тепер — знову все з нуля. І вона сама не знала, буде це важче чи легше. Вона тепер не думала ні про що. Поруч із нею був Адам, і вона почувалася в безпеці. Поруч із таким близьким, але все ще далеким чоловіком.