Заселення

РОЗДІЛ – 9 
ЗАСЕЛЕННЯ 
Наступного дня,  Ісаак прийшов трохи раніше, ніж учора.  
— Доброго ранку, друзі. Ви вже готові познайомитися з вашим новим домом?  
У Адама й Єви враз затремтіли серця.  
— Так, ми готові, — відповів за двох Адам.  
— Тоді ходімо зі мною. — Ісаак злегка підштовхнув їх до виходу.  
Зручні крісла космічного човника м’яко огорнули тіла, по корпусу пробігла легка вібрація. Адама та  Єву трохи притиснуло до підлоги, але за кілька секунд це минуло, і всім тілом розлилося відчуття легкості.  
— Не хвилюйтеся, новий дім зустріне вас гостинно, — посміхнувся Ісаак.  
За кілька хвилин у борту човника м’яко відкрився ілюмінатор.  
— Ось вона, Земля.  
На тлі бездонного космосу повільно збільшувалася в діаметрі величезна блакитна куля.  
— Найчистіша атмосфера, величезна маса рослин, що виробляють кисень, м’який клімат у центральних областях планети. Найродючіші ґрунти.  
Ми намагалися створити  усі умови для вашого безтурботного та щасливого життя. Сподіваюся, вам дуже сподобається.  
— Ми будемо одні на цій планеті? — Поцікавився Адам.  
— Ні. Перший час із вами інколи буде Ліліт. Вона  усе розповість, допоможе та підкаже. А ми маємо намір ще раз звернутися до марсіан. Можливо, хтось іще захоче скласти вам компанію на Землі. Але тоді для них буде окреме поселення. Ми хочемо створити і для вас, і для них максимально сприятливі умови для життя. Ви були першими. Тому вам найкраще.  
Човник трохи прискорився, блакитна планета повністю заслонила собою весь краєвид з ілюмінатора.  
— Ще мить, та  будете вдома. — Ісаак вкотре усміхнувся.  
Земля зустріла прибулих легким приємним вітерцем,  запахами квітів та трави. До відчиненого люка човника повільно підходила виразно смаглява жінка з рудим, розвіяним по плечам волоссям. Її  струнка фігура була вбрана в коротку, значно вище колін, сукню з грубої тканини.  
Її шию прикрашало намисто із зелених, схожих на сердечка, намистин — під колір її очей. А вони були зеленими, як малахіт, із чорними зіницями. У них була рішучість, та самовпевненість.  
— Вітаю. Я Ліліт, — відрекомендувалася вона.  
— Привіт, Ісаак. Я зачекалась. 
Вони дружньо обійнялися.  
— Ти одразу назад?  
— Так, не буду вам заважати. Поки що тут господарка ти.  
— Швидше прибиральниця…  Ліліт злегка зітхнула. 
- Ну тоді, бувай. — Вона м’яко та граційно вклонилася. У її зелених очах промайнули легкі пустотливі іскри.  
Після цього жесту здавалося, що вона забула про Ісаака.  
Човник м’яко піднявся в повітря та за мить  розтанув у височині.  
— Прошу за мною, мій народе. Я покажу вам ваші володіння.  
— Вона взяла Адама й Єву під руки та  м’яко повела за собою. Вони йшли по м’якій, шовковистій траві. Лагідне ранкове сонце ще не гріло на повну силу. Легкий вітерець грався у волоссі, заплутуючись у тіні бананових і кокосових пальм.  
— Це Едемський сад. Ваш перший прихисток  на цій планеті.  
Ліліт пішла трохи повільніше.  
— Ми зібрали тут усі найкращі рослини, які змогли прижитися на Землі. Вона зробила широкий жест рукою, відпустивши Адама та Єву.  
Ліліт зробила крок уперед, та розвернулася до них обличчям. 
- Тут змодельовано  м’який помірний клімат, і ніколи не буває  холодних злив чи ураганів. Їжу ви знайдете тут самі. До речі - отруйних рослин тут теж немає.  Просто пробуйте, експерементуйте. Та  обирайте те, що вам до смаку. Житло збудуєте собі також самі. Інструменти, посуд та інший інвентар ми вам залишимо. Що ж до вогню для приготування їжі — у вас буде вічна запальничка, її вистачить до кінця ваших днів. А я періодично приходитиму до вас, допомагатиму й підказуватиму. Облича Ліліт враз стало серйозним. 
-  Але врахуйте — ви починаєте все з абсолютного нуля. Як усе побудуєте, так і будете жити.  
— Також тут немає хижих тварин і отруйних комах. Річки повні риби, яку легко впіймати. За певної вправності можна здобути дичину. Усе залежить від вас. — Ліліт багатозначно подивилася на Адама й Єву.  
— До речі, територія Едемського саду зараз обнесена стіною. За нею я не зможу відповідати за вашу безпеку. Чи є у вас запитання?  
— Так. — Адам дивився Ліліт прямо в очі.  
— Перше: як часто ви будете нас відвідувати?  
— Періодично, коли вам буде потрібна допомога.  
— Друге: на яку допомогу ми можемо розраховувати?  
— Я можу лише порадити та морально підтримати. — Ліліт опустила очі.  
— Це ваш дім, і вам його будувати.  Ви тут господарі. А як ви цей дім збудуєте — так і житимете.  
— Третє: коли ми зможемо вийти за стіну саду?  
— Коли будете до цього готові. Ви самі це відчуєте.  Ліліт привітно посміхалась. А Адам вже думав про рішення безлічі побутових проблем. Він розумів, що їх обох кидають майже на самоті. А як мисливець, чи фермер, він був геть ніяким. І дуже мало з того, що він знав та вмів у минулому житті знадобиться тут. А ще він відповідав за Єву. Вона здавалося зовсім була не готова до таких випробувань. І це пригнічувало Адама.  
Єво, а в тебе є до мене запитання? Перебила його думки Ліліт. 
— Так… Ви залишитесь із нами тут? — Дівчині явно було не по собі. Вона, так само, як і Адам, дуже боялася невідомості.  
— Я буду поруч. Ліліт відповіла це так заспокійливо, що Адам мимоволі зітхнув з полегшенням. Якщо це буде потрібно — я прийду на допомогу. Але ще раз наголошую: це ваш світ, і вам його будувати. Майже з повного нуля.  
Усе, я йду. Не буду вам заважати.  
Ліліт натиснула кнопку на браслеті, що стискував  її зап’ястя, і ніби розчинилася в повітрі.