Марсіанська трагедія

  
  Розділ 1  
Замкнене коло. 
 Марсіанська трагедія 
За земним часом, життя на Марсі існувало 5000 років.  
За цей період,  цивілізація піднялася до високого рівня:  
Для мешканців планети стали можливими польоти в недалекий космос, запуски навігаційних та наукових супутників. Створено багато пам’яток історії, та культурної спадщини. Вільно працювала все охоплюючи сітка миттєвого обміну інформацією, по усій планеті. Повсюдно, як у мирних, так і не зовсім цілях, використовувалася ядерна енергетика. Високими темпами розвивалися медицина, гуманітарні та прикладні науки.  
У марсіанського суспільства вже було практично все для подальшого розвитку й нових проривів у науці. Не було лише єдності. І погляду на цю планету як на свій дім, а не як на невичерпне джерело ресурсів. Які вже майже усі було вичерпано. 
Планета була поділена на три наддержави — Плахт, Россис і Кнотай, до складу яких входили території приблизно половини планетарної суші.  
Крім них ще існували кілька сотень дрібних і не дуже держав, які то створювали союзи між собою, то розривали їх, намагаючись впливати на політику держав-гігантів.  
Також існувала й організація, яка з’явилася після останньої глобальної війни під час відновлення миру й нібито об’єднувала представників усієї планети.  
Вона називалася Організацією об’єднаного миру. Але протягом останніх кількох десятиліть, коли стало менше напруги у суспільстві, та всі звикли до миру,  її вплив на планетарну політику став мінімальним.  
Нині представники всіх держав, зібраних у ній, на рівні фактично ні за що не відповідальних делегатів,  могли довго обговорювати якусь чергову проблему. Могли навіть видати практично ніким не виконуваний ордер на арешт або вигнання якогось видатного лиходія. Могли висловити занепокоєння через часті локальні конфлікти між державами та екологічні катастрофи, що останнім часом почастішали.  
Але, по суті, ця організація просто витрачала кошти держав-учасниць на власне існування. Користі від неї було дуже мало. Усі нагальні питання вирішувалися на засіданнях парламентів держав та  між їхніми дипломатами.  
У кожній державі існували органи, що відповідали за боротьбу за чистоту довкілля, але користі від них також було небагато. У більшості випадків вони лише створювали видимість діяльності,  здобувавши кошти на своє існування, у тих, хто найбільше забруднює планету. 
 Уся влада на Марсі зокрема була зосереджена в руках купки тих, хто вважав себе абсолютною елітою.  
Але ця еліта майже ніколи не замислювалася над глобальними питаннями, окрім особистого збагачення та зміцнення власної влади.  
Їм, із висоти свого виняткового становища, було геть байдуже до життя простих громадян.  
Головною метою правителів було утримання та збільшення своєї влади та статків.  А запровадження у більшості держав планети подоби демократії лише посилювало цю владу, допомагаючи легше та швидше виявляти непокірних і витонченіше їх карати.  
Певний час, після чергової, нищівної світової війни,   Марс жив відносно мирно. Економіку поступово  було відновлено. Пішли з життя, ті, хто пам’ятав, який жах тоді відбувався на планеті.  
Потім настав період накопичення зброї,  та її  удосконалення.  
Її було створено стільки, що нею можливо  було знищити планету кілька разів, не залишивши від неї, навіть хмари космічного пилу.  
Ця міць буквально пекла руки лідерам, так і спокушаючи скористатися нею. Та лише жах перед тим, що їх конкуренти також можуть застосувати зброю масового знищення і загинуть усі, стримував тих, у чиїх руках були життя мільярдів.  
Але спокуса здобути абсолютну владу з кожним днем зростала, і колись вона мала подолати здоровий глузд.  
Цей день був неминучий. Як і настання точки неповернення — неминучої минучості. 
І ось таки, ця година настала.  
Держава Россис. Засідання плано - парламенту:  
— Дивлячись на мапи, складені 1340 періодів тому, території, що нині належать незалежній державі Укніне, раніше входили до складу Россис. І лише розпад Великого союзу дозволив Укніне здобути незалежність. І тепер Укніне, намагаючись приєднатися до гуманітарно – економічного  союзу,  рівнинно-центральних територій, свідомо відмовилася від зброї спопеляючого погляду, щоб просити захисту й підтримки в цього союзу.  
Колись ми, підтримуючи це рішення,  підписали акт про ненапад і гарантували безпеку цього державного утворення. Але тепер, коли Укніне перестає бути поза блоковою державою,  я вважаю цей документ безглуздим.  
Союз рівнинно-центральних територій через Укнине впритул наближається до наших кордонів. І я змушений заявити — це наражає нас на небезпеку. Через кордон із сильним сусідом. Тож  потрібно домогтися відмови союзу рівнинно-центральних територій приймати до своїх членів Укніне. Тим більше, є привід — вони утискають нашу мову та виключили її зі списку навчальних у цій державі. А це просто неприпустимо! Це вже схоже на геноцид!  
Той, хто виголошував цю промову, член високого  зібрання, обранець Губблер, люто жестикулював, дедалі більше розпалюючись.  
— Так. Свого часу ми обіцяли підтримку й гарантували незастосування зброї  проти Укнине, — продовжував він.  
— Але скажіть, обранці, чи заслуговують нині жителі цієї невеликої території, де владу захопила купка націоналістів, і далі бути незалежними?  
Вони віддаляються від нас дедалі більше, рухаючись у бік Союзу Рівнинних земель. Чи потрібно це їм? Чи потрібно це нам?  
Губблер обвів аудиторію блискавичним поглядом.  
— Крім того, уряд Укніне подав заявку на вступ до Середньо територіального військово-політичного союзу. А це вже пряма військова загроза для Россис! Цей союз підходить усе ближче до наших кордонів. Це прихована загроза від Плахт! Вони  входять до цього союзу. І їхні зазіхання на наші території стають очевидними. Хоча поки що і не було прямих спроб. Але хижаки, які очолюють це об’єднання, хочуть правити всією планетою, використовуючи як опору союз рівнинно-центральних земель.  
На лобі обранця від  палких  емоцій виступив піт.  
— Не дамо їм втілити підступні плани! Не дамо зазіхати на нашу волю, мову та суверенітет! Дамо ворогу гідну відсіч!  
Губблер виглядав виснаженим і спустошеним.  
— У мене все.  
Він обвів аудиторію переможним поглядом. Кажучи таку запальну промову, Він знав, на що йде. Союз промисловців, що виробляють зброю, заплатив йому великі гроші, щоб збільшити свої прибутки за рахунок розпалюваної нової війни. Адже їхній  дохід останнім часом падав,  через перенасичення армій світу зброєю. І бюджети держав, спрямовані на нарощування військової потужності, поступово скорочувалися. А це, на думку виробників зброї, було зовсім неприпустимо. Вони прагнули любою ціною, повернути свої прибутки до колишнього рівня. А для цього був потрібен конфлікт. І чим більший — тим краще.  
— Головуючий, прошу поставити питання про анексію Укніне на голосування, — сказав Губблер, ковтнувши підбадьорливої рідини зі склянки на трибуні. Головуючий, обранець Прутлер, зморщив високе чоло, яке свідчило про розум та волю:  
— Добре, давайте почнемо з обговорення поставленого питання. Які з цього приводу, є думки?  
Думок було безліч: як за, так і проти. Але з огляду на те, що давно не було великих війн, а власники збройової промисловості дуже прагнули наповнити кишені, масово підкуповуючи обранців, голосів за «усунення загрози» виявилося більше.  
І тоді, почалася чергова, і як згодом виявилося — остання в історії цієї планети війна.  
Плахт,  та весь союз рівнинно-центральних земель підтримали боротьбу Укнине за незалежність, постачаючи надлишки своєї зброї її нечисленній армії.  
Через деякий час, Россис уже була на межі відмови від захоплених у перші місяці війни територій.  
Майже весь світ кричав, що вони загарбники та  терористи. І це деморалізувало армію. Солдати поступово відступали, кидали зброю, лишали позиції, керуючись залишками людяності. І війна здавалася вичерпаною,  але тут втрутилася держава Кнотай, запропонувавши Россис військову допомогу в обмін на це не вичерпані природні ресурси. А разом із нею — ще кілька держав, лідери яких перебували в опозиції до більшості урядів планети.  
Війна перейшла в нову фазу.  
Світ поступово розділився на два протиборчі табори. І у виграші були лише ті, хто виробляв зброю. Їхні прибутки зростали в геометричній прогресії.  
Та  хоча сама війна топталася на місці, щодня спалюючи у своєму вогні тисячі життів, та залишки природніх ресурсів. Союз рівнинно-центральних земель значно збільшив військовий бюджет, заразом запроваджуючи практично неефективні санкції проти Россис і її партнерів. І це сильно било по самолюбству тих тоталітарних правителів, які прагнули стати абсолютними володарями всієї планети.   
І саме у  ту мить, коли стало зрозуміло, що в цій війні не буде переможців, не витримали нерви у правителів Плахт — було завдано нищівного удару зброєю спопеляючого погляду по столиці Россис.  
За кілька хвилин було завдано удару у відповідь.  
А через добу на планеті Марс вже догоряли залишки цивілізації.  
Ця війна завершилася тотальним знищенням практично всього живого.