Розділ 3: Перші спогади?

До мене знову постукала та жінка.

— Я принесла обід.

А я сиділа під ковдрою, і плакала.

— Що сталося, дівчино?

— Друг... Не приходить... Ви казали, що він прийде... І мені страшно...

Жінка тяжко видихнула, і дала їй ліхтарик.

— А ось так буде спокійніше?

— Це...

— Ліхтарик. Ти, напевно, боїшся темноти, тому я тобі його дарую. Це природньо - боятися невідомого. І твій друг теж скоро прийде.

Я кивнула. Коли жінка зачинила двері, я сиділа, і клацала ліхтариком. Вмикала, і вимикала. Коли він горів, я все бачила, а от коли тух, то все поглинала темнота. Може, якщо я оступлюся, ця темнота поглине і мене?

Мій погляд випадково упав на фотографію, що стояла на тумбочці. Затамувавши подих, я взяла її до рук. На знімку жінка ніжно обіймала маленьку дівчинку… Невже це… я? Мені там років п'ять, не більше. Кругле личко, довірливі очі… Невже це… моя мама? Красива жінка з чорним, як воронове крило, волоссям та глибокими, темними очима дивилася прямо на мене з фотографії, її обійми здавалися такими теплими і реальними. Раптом різкий біль пронизав скроні. Я мимоволі заплющила очі, і перед внутрішнім поглядом виник жахливий образ: та ж жінка… висить на мотузці… її обличчя спотворене, а шия… Передавлена, неприродно вигнута… Біль у голові став нестерпним, ніби череп розколювався зсередини. Невже… невже це було насправді? Жахливий спогад, який я так довго намагалася поховати в глибинах підсвідомості, вирвався назовні, паралізуючи волю.

— Б... Боляче...

У спогадах раптово виник образ хлопця… Люка? Невже ми були знайомі раніше? Він ніби щось говорить, його голос долинає здалеку, крізь густий туман:

— Ау, прийом! Не веди себе так, наче збираєшся помирати, бо я не зможу без тебе вижити в цьому місці!

Картинка прояснилася. Ми сидимо… на ліжку? Тепер я чітко бачу його обличчя: розкуйовджене каштанове волосся, карі очі з загадковим зеленим відблиском, розсип веселих веснянок на щоках… Це справді він. Згадка пронизала мене гострим болем, змішаним з незрозумілою ніжністю. Хто він мені? Що нас пов’язує? Запитання висіли в повітрі, не знаходячи відповідей.