Розділ 2: Новий початок?

Я сиділа на місці вже декілька годин, а може, вже пройшло тільки дві хвилини? Так темно, що я нічогісінько не бачу...

— Ау, прийом! Не веди себе так, наче збираєшся помирати, бо я не зможу вижити наодинці.

Щось... Таке знайоме... Прямо голова тріщить... Я кивнула. Зараз не час розслаблятися.

— Тоді... Ті таблетки...

— Ти що, справді збираєшся приймати ті наркотики?! З глузду з'їхала?

— А якщо це ліки? Я... Спробую.

— Ну хочеш здохнути, вперед. Крім мене, ти нікому не потрібна. — Люк пирхнув.

Все... Таке звичне... Я взяла пакетик, і відкрила його. В темноті таблетка просто була відтінком білого кольору. Я поклала її в рот, і запила водою.

— Гірке... Бридко.

— Невже ти думала, що вони будуть смачними?

Я подивилася на нього. Люк засміявся.

— Що вже таке? Бери їж. Хоча б з голоду не помреш.

Я подивилася на тарілку, в якій була насипана вівсянка.

— Тут повинне бути м'ясо. Не знаю, чому, але тут повинно лежати м'ясо.

— Та ось же воно, зліва від тебе. 

— А, ой... Не побачила. А чому тут пластиковий посуд?

— Ну звісно ж тому, щоб ти не змогла відкрити двері, коли будеш у свідомості.

— А ти... Чому не їси?

— Чому тебе все так цікавить? Просто заткнися, і їж вже.

Я спокійно кивнула, і продовжила їсти. Їжа була такою бридкою, що навіть якби я їла Люка, він би був смачнішим за ці шматки лайна...

— Чому все тут таке бридке?

— А що, хочеш якоїсь страви?

— Не знаю... Хіба що чогось солодкого, щоб перекрити цей бридкий смак... — Я скривилася.

На це Люк посміхнувся.

Тут у мене почала гудіти голова. Відчуття, ніби мене викручувало в різні боки на величезній швидкості, пронизувало кожну клітину. Світ навколо розпливався, краї предметів втрачали чіткість, перетворюючись на химерні, танцюючі плями. Підлога піді мною хиталася, як палуба корабля під час шторму. Слабкість розливалася по тілу гарячою хвилею, змушуючи м’язи підкошуватися. Я ледве дотяглася до ліжка, впала на нього, і темрява, густа і в'язка, накрила мене з головою.

***

Коли я відкрила очі, лежала на тому ж самому ліжку, і в тій самій позі. До мене хтось постукав. Невже... Те створіння?!

— Доброго раночку, ви спите? — прозвучав той самий голос, що й тоді.

Я почала обертатися в різні сторони. Де Люк?! Я швидко залізла під ковдру з головою, і прикрила рота.

— Дівчино, з вами все гаразд? Як самопочуття? — крізь ковдру чувся добрий голос, тож я вирішила виглянути.

Точно це була та сама жінка. Тільки, з головою.

Добре обличчя, де видно зморшки. Блондинисте коротке волосся і сірі очі.

Як же це дивно.

— Не забудь прийняти ліки з водою. Гарного дня.

— П-почекайте... — я здригнулася.

— Що таке? — вона посміхнулася, і подивилася на мене.

— А куди подівся Люк?

— Який Люк? — жінка розкрила очі від здивування.

— Ну... Я не пам'ятаю його обличчя... В нього було коричневе волосся... Хлопець трохи вищий за мене. Він вчора був зі мною цілий день...

— Ваш друг? Як мило. Почекайте трохи, він знову до вас прийде. — жінка посміхнулася — Ох, ще... Ваш лікар передав вам ось це фото. У ваш перший день тут, ви дуже хотіли побачити його.

Я взяла фото.

— І... Можна ще одне запитання?

Жінка спокійно кивнула.

— Як... Мене звати?

— Якщо чесно, я не дуже впевнена щодо цього... Роуз? Ні, можливо Жасмін... Ні, Віолетта... Може, Маргарита? Пам'ятаю точно, що у вас ім'я це назва якоїсь рослини, а от якої...

— Зрозуміла... Дякую...

— Нема за що. — жінка посміхнулася, і пішла.

Знову темно, але я вже звикла. Потрібно знайти Люка.

Я шалено рилася в темній кімнаті, наче сліпий кріт. Перевернула всю постіль, ковдра і простирадла лежали зкомканими на підлозі. Пальці нервово ковзали по холодних стінах, шукаючи хоч якогось виступу, зачіпки, таємного проходу. Підняла важкий матрац, сподіваючись знайти його під ним, але там була лише пильна порожнеча. Люк зник, немов випарувався. Паніка стискала горло, а серце калатало десь у вухах. Куди він міг подітися?

Невже... Це ті таблетки? А якщо вони завернули мою реальність, а підсувають мені версію, яка найбільш логічна? Навіть та жінка... Можу поклястися, що в неї голови не було... Куди ж вони поділи Люка?! Може, затягли в якийсь підвал, і прямо зараз він помирає, а я нічого не знаю?! 

Мені... Страшно...

Я укуталася ковдрою з головою в ліжку, і зігнулася в клубок.

Хочу... Його побачити...