Розділ 8

Сейра тихо всміхнулася, оглядаючи двір так, ніби він її зовсім не лякав. Навпаки — притягував.

— Ні, усе гаразд.

Я випрямилася. Вона повільно повернула голову до мене, не знімаючи цієї дивної усмішки.
— Гарне місце, правда, Віоло?

— Мабуть… — невпевнено протягнула я.

Місяць світив яскраво, розливаючи тьмяне світло по каменю й стінах. Раптом я відчула, як мою руку торкнулося щось тепле.

— Ну що, час для сюрпризу.

Я скептично глянула на неї:
— Мені вже не подобається, як це звучить.

Вона потягнула мене до фонтану й почала ритися в рюкзаку. За мить витягла дві тонкі сигарети й підняла їх у повітря, ніби це було щось цінне.
— Та-дам.

Я кілька секунд мовчки дивилася на них, а потім тихо видихнула:
— Сейра… серйозно?

— А що такого? — вона знизала плечима, ледь усміхаючись. — Після такого коридору — саме те.

Я ще раз озирнулася: темний двір, витягнуті тіні вздовж стін, чорні провалля вікон…

— Звучить як погана ідея, — пробурмотіла я. — Значить, підходить.

Вона тихо засміялася й простягнула мені одну. Я взяла її, відчуваючи, як пальці ще трохи тремтять.

Сейра клацнула запальничкою. Маленький вогник на мить освітив її обличчя — і в цьому світлі воно здалося мені дивно спокійним. Ніби те, що сталося всередині, її зовсім не зачепило.

Ми сіли на край фонтану. Навколо — тиша. Ні вітру, ні шелесту, ні жодного звуку.

— Знаєш, курити в такому місці… так, та ти справжня грішниця, — тихо засміялася я.

Вона легко штовхнула мене плечем:
— Як і ти!

Я зробила затяжку й одразу скривилася — дим обпік горло, змусивши закашлятися, але потім повільно видихнула й глянула навколо.

— Тобі не здається… що тут занадто тихо?

Сейра зробила ще одну затяжку, не поспішаючи відповідати:
— Це ж закинуте місце. Чого ти очікувала?

— Не знаю… — я насупилася. — Хоч якогось звуку.

Вона лише знизала плечима.

Я знову вдихнула — цього разу повільніше — і на мить здалося, що дим не розчиняється, а зависає в повітрі.

Я різко озирнулася. Темрява вздовж стін залишалася нерухомою.

— Що таке? — нахилилася до мене Сейра.

— Та… здалося…

Я ще раз глянула туди, де щойно був дим — його вже не було.

Ми сиділи мовчки, вдивляючись у темряву двору. Спокій не приходив. Навпаки — це відчуття ставало дивним, чужим, ніби саме місце дозволило нам перепочити лише на мить.

Сейра першою підвелася:
— Ну що, досить сидіти. Пішли далі.

Я кинула сигарету на камінь і притиснула її підошвою, залишивши темну пляму.
— Зараз підемо. Але спочатку зробимо кілька фото.

Я піднялася й почала знімати навколо. Сейра знову присіла біля фонтану, дивлячись мені вслід.

— Слухай, сфотографуй мене тут.

— Хочеш естетику?

— Щось типу того, — усміхнулася вона, завмираючи в позі.

— Ну, гаразд…

Спалах різко освітив її постать, вирізаючи з темряви на одну мить.

Я затримала погляд на екрані трохи довше, ніж потрібно. Хто ж знав… що пізніше принесе ця фотографія.