Розділ 7

Ми ступили в темний коридор — і повітря одразу змінилося. Воно стало густішим, важчим; перший же вдих обпік горло сухістю. Я мимоволі закашлялася, прикриваючи рот рукою. Промінь ліхтарика прорізав пітьму, і в його світлі закрутилися дрібні частинки пилу, що здіймалися з підлоги з кожним кроком і повільно зависали в повітрі.

— Боже… скільки тут пилюки, — тихо промовила я.

Я спробувала вдихнути глибше — і відразу пошкодувала. У горлі запекло, ніби разом із повітрям я ковтнула пісок. Дихання стало важчим, кожен вдих віддавався неприємною сухістю в грудях.

Сейра лише відмахнулася, ніби відганяючи пил, і рушила вперед:
— Судячи з цього, тут уже давно нікого не було.

Її голос звучав приглушено, ніби сам коридор поглинав звуки.

Я пішла за нею, але відчуття тільки посилилося. Повітря стояло нерухомо, застояне, просочене сирістю й чимось старим, майже гнилим. Здавалося, що з кожним кроком воно стає ще щільнішим. Я провела рукою по стіні — пальці відразу вкрилися сіруватим шаром. Пилу було так багато, що під ним майже не відчувалася сама поверхня.

— Сейро… тут якось дивно… — видихнула я, стримуючи новий кашель.

Вона навіть не озирнулася:
— Ти занадто накручуєш себе. Просто місце занедбане.

Її силует рухався попереду, розчиняючись у темряві.

Я зробила ще один короткий, обережний вдих — і одразу відчула, як у голові на мить потемніло. Наче повітря стало менше.

— Сейро… ходімо швидше, мені тут вже не по собі…

— Я йду, — кинула вона, — це ти розглядаєш усе підряд.

Я зробила ще крок — і раптом відчула, як щось стискає груди зсередини. Повітря не вистачало. Я різко вдихнула… але це нічого не дало. Ще раз. І ще.

Дихання стало рваним, уривчастим. У вухах зашуміло.

— Сейра… — я схопилася за стіну, намагаючись втриматися. Пил здійнявся хмарою, застилаючи очі. — Я… не можу…

Світ навколо ніби поплив. Ліхтарик затремтів у руці, світло смикалося, вириваючи з темряви уривки стін. Серце билося занадто швидко, майже боляче. Я вдихнула ще раз — глибоко, різко — але відчула лише сухість і пил, що дер горло. Почався кашель, різкий, неконтрольований.

— Ей… — голос Сейри раптом став ближчим. — Ти що?

Я похитнулася, коліна ослабли.
— Я… не можу дихати…

Слова виходили уривками. Кожен вдих давався через силу, ніби повітря стало непридатним для дихання. Перед очима потемніло. На мить здалося, що коридор звузився… ніби стіни повільно зсуваються.

— Віоло!

Сейра схопила мене за руку й різко потягнула до себе.
— Дивись на мене. Дихай повільно. Чуєш? Повільно.

Я намагалася, але саме повітря ніби не пускало його в легені. Вона підхопила мене за плечі й майже силою потягнула вперед, у бік виходу.

Ми зробили ще кілька кроків — і коридор раптом обірвався. Попереду темрява порідшала, ніби розступилася. Сейра першою переступила поріг, тягнучи мене за собою.

І все різко змінилося.

Я вдихнула — глибоко, жадібно. Груди нарешті розширилися, і разом із повітрям вирвався тремтливий видих. Ноги ще підкошувалися, але дихати знову стало можливо.

— Боже… — видихнула я, нахиляючись і впираючись руками в коліна. — Нарешті…

Над головою більше не було стелі — лише темне небо, затягнуте хмарами, крізь які пробивалося тьмяне місячне світло.

Ми опинилися у внутрішньому дворі. Кам’яна підлога місцями провалилася, крізь тріщини пробивалася трава, а в центрі темнів старий, висохлий фонтан. Стіни навколо здіймалися високими тінями, відрізаючи цей простір від решти світу.

Сейра теж глибоко вдихнула й коротко засміялася:
— Ну ти й видала…

Я підняла голову, намагаючись вирівняти дихання:
— Там реально… неможливо було…

— Та просто задушливо, — відмахнулася вона, хоча й сама вдихала глибше, ніж зазвичай. — Тут уже нормально.

Я ще раз глянула назад, у темний прохід, з якого ми вийшли.

Здавалося, він став глибшим… темнішим… ніби не закінчувався, а тягнувся далі, кудись углиб, куди світло вже не доходило.

Я швидко відвела погляд.

Повітря у дворі було прохолодним і чистішим, воно більше не тиснуло — лише торкалося шкіри, приносячи полегшення. Я повільно випрямилася, намагаючись заспокоїти серце.

— Це було дивно…

Сейра нічого не відповіла. Вона стояла, дивлячись кудись углиб двору.

— Щось не так?

Вона не одразу відреагувала.

І чомусь цього разу мені здалося… що вона дихає занадто рівно.

Наче їй із самого початку було легко.